k.m.
Цілуй під ритм природи холод її губ,
Нехай сховає темінь ночі все сьогодні.
І переживши тугу всіх, що є, розлук,
Удвох летіть, долаючи чужі безодні.
П'янкий, мов подих вітру, аромат,
Огорне шию та відпустить руки.
В її очах побачиш зорепад,
Що заповість тебе на вічні муки.
У холоді зігрієшся теплом,
Яке розкидає її проміння.
Як витончений келих із вином,
Вона веде в собі дзвінке тяжіння.
Цілуй під ритм природи холод її губ,
Нехай сховає темінь ночі все сьогодні.
І не картай себе від пам'яті розлук,
Тони повільно у її безодні.
2021-01-24 17:24:11
1
0