Вміти палати

Kristin

Нехай в тобі усе палає, Нехай від злості кров у жилах закипа, Навіть якщо вже посуд в кухні літає, Пам'ятай, що все це мина! І часом варто навіть позлитись, Побушувати й побитись... Це все дрібниці нашого життя, Таке вже в нас буття. Потрібно вміти і палати, І знати, коли потухнути саме час, Щоб ніякої шкоди не завдати, Але й зуміти випустити пар водночас. Якщо потрібно покричати, Чи в подушку поплакати в ночі, То краще нічого в собі не тримати! Краще крикнути й дати волю тій сльозі! І якщо ти неймовірно сильний, І твоя душа просто пала, Це не означає, що до слабкості ти схильний, Навіть якщо серце біль на шмаття роздира. Життя таки, то трохи дивна штука, Система незрозуміла і важка, Та все ж падіння, це наша запорука Щасливого і трохи зрозумілого буття... Усе не вічне, все з часом минає, І злість проходить з часом в нас. Той шторм в душі потрохи вщухає І рани на серці лікує також час. Головне завжди пам'ятати! Чого б не трапилось в житті, Хочеться кричати, значить кричати! Не варто все тримати у собі! Дай Бог, щоб в кожного були ті люди, Які будуть поруч в будь-який час, Підтримають тебе усюди І однаково скільки це буде раз. Та найкраще нехай замість болю, Сліз, злості, криків та образ, В твоїй душі буде вільно, як у полі! Нехай серце буде чистим, як алмаз!

2021-02-22 11:03:19

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kristin

Дуже дякую! Виправлюсь)

Відповісти

2021-02-22 14:28:25

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

13326

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1510