Вміти палати

Kristin

Нехай в тобі усе палає, Нехай від злості кров у жилах закипа, Навіть якщо вже посуд в кухні літає, Пам'ятай, що все це мина! І часом варто навіть позлитись, Побушувати й побитись... Це все дрібниці нашого життя, Таке вже в нас буття. Потрібно вміти і палати, І знати, коли потухнути саме час, Щоб ніякої шкоди не завдати, Але й зуміти випустити пар водночас. Якщо потрібно покричати, Чи в подушку поплакати в ночі, То краще нічого в собі не тримати! Краще крикнути й дати волю тій сльозі! І якщо ти неймовірно сильний, І твоя душа просто пала, Це не означає, що до слабкості ти схильний, Навіть якщо серце біль на шмаття роздира. Життя таки, то трохи дивна штука, Система незрозуміла і важка, Та все ж падіння, це наша запорука Щасливого і трохи зрозумілого буття... Усе не вічне, все з часом минає, І злість проходить з часом в нас. Той шторм в душі потрохи вщухає І рани на серці лікує також час. Головне завжди пам'ятати! Чого б не трапилось в житті, Хочеться кричати, значить кричати! Не варто все тримати у собі! Дай Бог, щоб в кожного були ті люди, Які будуть поруч в будь-який час, Підтримають тебе усюди І однаково скільки це буде раз. Та найкраще нехай замість болю, Сліз, злості, криків та образ, В твоїй душі буде вільно, як у полі! Нехай серце буде чистим, як алмаз!

2021-02-22 11:03:19

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kristin

Дуже дякую! Виправлюсь)

Відповісти

2021-02-22 14:28:25

Подобається

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1734

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

53

39

2356