... і мені в обличчя раптово вдарив солоний бриз. Розплющивши очі, побачила, як штормові хвилі із гуркотом розбиваються об скелястий берег. Волога смарагдова зелень, що починалась за вузькою лінією кам'яного пляжу неспокійно гойдалась під подувами вітру, ловлячи сльози холодного океану. Невже це...
- Ірладнія. - почулось за моєю спиною. Я озирнулась - Мефістофель сидів на великому камені біля невеличкого прибережного ґроту. Метелик вмостився на його плечі. Демон посміхнувся і, вставши, наблизився до мене.
- Ти або дурна, або смілива, якщо згодилась піти з демоном. - сині очі насмішкувато мружились, чорне волосся враз змокло під ударами малих солоних крапель.
- Це дві грані однієї сутності. Так само, як геніальність і божевілля. - стенула плечима. - Нащо ми тут?
- Ну... - демон перевів погляд на море. - Ти ж завжди хотіла тут побувати, чи не так?
- Так, але до чого ці прелюдії? Чи в тебе там не прибрано, і твої лакеї зараз нашвидкоруч наводять лад? - сарказм повернувся до мене навдивовижу швидко після останніх подій.
Спокусник заливисто засміявся.
- Ні. Ми тут, аби дещо я міг дещо тобі розповісти.
- А вдома цього ніяк не можна було зробити? - повела бровою.
Мефістофель гмикнув.
- Це було б не так ефектно. До того ж, я не міг знехтувати можливістю змусити Ладомира понервувати.
- А ти злопам'ятний.
- А то!
Замовчати.
По хвилині, демон озвався першим, не зводячи очей з буйства стихії.
- Дар, ти не замислювалась, чому дракон, демон і бог тобою зацікавились? - серйозно мовив він.
- Бо мені пороблено? - висловила припущення.
Меф пирснув, наче кошеня в попелі.
- Геніально, але ні. Ти особлива, ти...
- Так, тільки не кажи, що зараз буде епічна фраза, типу :"Ти чарівник, Гаррі." - звела очі неба.
- От би твоя інтуїція завжди так працювала. - докірливо подивився мені у вічі. - В тобі дійсно є частка магічної крові. Хто зна, як так сталось, але в тебе є потенціал, про який ти навіть не здогадуєшся...
- Так, майстре Йода, - я наїжачилась, марно намагаючись зігрітись в своїй тонкій водолазці. -  Закінчуй свою епічну промову, бо я змерзла, намокла, і скоро втрачу здатність сприймати інформацію.
Демон пригорнув мене, і торкнувшись вустами скроні прошепотів:
- Бережи себе, і пам'ятай, що я завжди поруч.
Блакитний метелик сів на неслухняне пасмо, що вибилось із моєї зачіски...

Мить по тому, я вже стояла в кухні, вдома. Ще за мить, мене було жорстоко позбавлено можливості дихати - Лад нехило так перестарався у виявленні своєї радості. А в мене від холоду так цокотіли зуби, що я й слова не могла промовити. Дракон закинув мене в гарячу ванну, а після виходу тицьнув у руки чашку чаю. Вмостившись на ліжку в моїй кімнаті, ми довго сиділи мовчки, обійнявшись. Я перша порушила тишу:
- Ти дійсно думав, що я тебе покину? - підвела погляд на нього.
- Не з моїм щастям. - посміхаючись, відповів.
- Отож-бо, ти мене так легко не здихаєшся.



* * *
Ось і поставлено останню крапку.
Відкинулась на спинку крісла. І чого він сказав, що з цього не вийде нічого доброго?
- Дааааар?!
На порозі кімнати виникли Лад і Меф, обоє червоні, як раки. Демон стискав в руках мій зошит з нарисами.
- Панове, це не те, що ви подумали!
А що ще вони могли подумати, прочитавши про спільний поцілунок?!
- Ану іди сюди, фікрайтер доморощений! - загрозливо рикнув Лад.
А це звучить, як початок нової історії...