Зимовий вечір наодинці
Andrii Katiuzhynskyi
Шепоче за вікном імла...- Яке знайоме слово для тебе - самотність; Вона не добра і вона не зла, Вона вказати може лише на невідворотність. Невідворотність фраз, невідворотність дій, На гірку років втрачених невідворотність; Кричи чи плач, чи тиші порадій...- Але твоя вечірня гостя - невідомість.
2021-01-16 13:51:51
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Velles
Одиночество... как правильно всё сформулировано. Единственное, когда ты смирился с одиночеством, то для тебя всё более мение известно: знаешь, что никто не придёт и ничего не случится. Особенно это касается вечеров.
Відповісти
2021-01-17 18:58:47
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Благодарю Вас за комментарий, пусть для каждого одиночество не будет постоянным в этом мире!
Відповісти
2021-01-17 19:02:54
1
Інші вірші поета
Хотілося мені... Останній день золотошукача Лунь-вісник Воїн-час
Інші поети
Макс Фолс
@pr_mikhailovich
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3916
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12521