Осінній сплін
Осінній дощ ізнов за вікнами шепоче, Дахи вмива, опалим листям шелестить, Він щось недобре, як завжди пророчить, Наводить сум і рани старії ятрить. Червоні клени, в'язи пурпурові, Дуби коричневі і жовті ясени - То сумно осінь ходить по діброві; Лист опада, дерева засинають до весни. Та сірий дощ, який над лісом став стіною, Розмить не в силі цих яскравих барв - Де справитись йому з палітрою природи розписною, Хіба спроможний він згасити осені пожар. І дощ осінній: понурий, затяжний, І листя, що потроху облітає - Ви - передвісники холодної зими, Яка морозом льодяним ще гірше серце крає.
2020-11-06 07:12:07
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, завжди хотів малювати, як художник, але ніц не маю того таланту, добре, що іноді виходить це робити словами!
Відповісти
2020-11-06 07:18:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Так, звичайно ж спробуйте, хто зна, можливо Ви - майбутня Ліна Костенко або Марія Матіос, я почав писати десь у 27 років і років п'ять не було зрозуміло взагалі чи є в мене якійсь талант, чи ні.
Відповісти
2020-11-06 07:27:22
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дуже дякую, сподіваюсь, що таки є!
Відповісти
2020-11-06 20:22:47
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пора нахлынувших надежд
Устаю сегодня рано Без кошмаров и тревог, День начну без одеяла Улыбаясь небу полных облоков Обниму своего друга , Что на подоконнике взгруснул , Прошептав ,что скоро лето дружно , Обязательно к нам в гости сможет заглянуть. С ним и множество событий Впереди ждёт только смех , Разве можно одним мигом Передать всю радость от поры нахлынувших надежд.
47
11
1664
Закат декабря
В сердце бьёт в бешенстве пульс, Остановить его нечем й боюсь В груди разгорается тёплый огонь , Что пламенем рушит спокойствие й фантазии снов... В личном пространстве сшибает мосты, Наши глубины сжимая в пути Стали с личной ближе наш мир, Вера в чувство пораждая искры Воля свободы кречит только внутри, Больше не сможет затронуть мыслей синевы, Небо в далёком закате зовёт за собой, Где можно побыть с тишиной лишь одной ... Не стоит тревожить прекрасный момент , Тебя не хватает очень со всем В рассвете остался твой запах кофе с утра, Грусть поглотила весь разум струна, Под холод оттенка вновь декабря , Узоры яркого солнца с собой уводя ...
35
4
1796