Облітаюче дерево
Опадаюче дерево - символ плинності життя Стара шовковиця потроху облітала, Роняючи на землю жовтий лист; Мені шовковиця старенька нагадала - Життя людське, що молодим було колись. Людина в молодості розцвітає, Вкривається незнаним, наче листям молодим, Дає приріст - потроху виростає, Потім плоди і листя встелять землю, мов килим. Хай сиплеться старе пожовкле листя, Його весною згрібши - приберуть; Але плодів ряснії ґрона-кисті На землю впавши, новим зерням проростуть. Людина в старості втрачає сили, Непотріб з неї весь, немов лушпиння, облетить; А в пам'яті нащадків предок - серцю милий Плодами добрими, які спромігся залишить.
2020-12-27 06:35:19
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, хочеться в це вірити!
Відповісти
2020-12-27 06:45:01
Подобається
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4250
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3920