Допитливий ченець
Andrii Katiuzhynskyi
Японська легенда Одна дилема зацікавила ченця: Обох долонь ти можеш оплеск чути! Та все ж задумливість не сходила з лиця: А як тоді із плескотом руки одної бути? Багато згаяв на розгадування часу він І всі в природі звуки перебрав: І пісню гейш, і вітра шум, і крик сови...- Та так відгадки і не відшукав. Аж от під час ранкового моління, Коли ще в норах спали навіть миші, До юного ченця прийшло прозріння: Плескіт руки одної - це звучання тиші!
2020-10-10 05:08:20
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-10-10 06:20:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-10-13 10:14:13
Подобається
Інші вірші поета
Про правильну дорогу в житті Життєвий шлях складним є для людини В житті є сенс під небом Заповіт сталкера
Інші поети
White_Fox_
@White_Fox_
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3745
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12348