Допитливий ченець

Andrii Katiuzhynskyi

Японська легенда Одна дилема зацікавила ченця: Обох долонь ти можеш оплеск чути! Та все ж задумливість не сходила з лиця: А як тоді із плескотом руки одної бути? Багато згаяв на розгадування часу він І всі в природі звуки перебрав: І пісню гейш, і вітра шум, і крик сови...- Та так відгадки і не відшукав. Аж от під час ранкового моління, Коли ще в норах спали навіть миші, До юного ченця прийшло прозріння: Плескіт руки одної - це звучання тиші!

2020-10-10 05:08:20

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Andrii Katiuzhynskyi

Дякую!

Відповісти

2020-10-10 06:20:07

Подобається

Andrii Katiuzhynskyi

Дякую!

Відповісти

2020-10-13 10:14:13

Подобається

Інші вірші поета

Один ранок зі шкільного життя Настрій мінор Ніхто не зна людської сили меж Як часто чуєш нарікання у свій бік

Інші поети

LenaLee97

@LenaLee97

Dana.

@danamyglas

xxhannaxx2005

@xxhannaxx2005

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

2258

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12046