Вітрила
Зелені вітрила у синьому морі
Ясніли під сонцем, марніли з дощем
І, дивлячись в хвилі бурхливі прозорі,
То бачили рам’ям себе, то плащем.
Зелені вітрила дружили із морем,
Вода їм ніколи не каже брехні,
У будь-яку скруту говорить: «Поборем!
Не дам я тобі загубитись на дні!»
Та після штормів безперервних вітрила
Звернулись до моря - і наче чужі,
Бо більше вони не побачили крила,
Лиш ланці, які мов роздерли ножі.
⁃ Агов, море, де ти? Чи бачиш нас?
⁃ Звісно!
⁃ Чому ж ти не вкрило собою тоді?
Тепер пошматовані вітром зловісно.
Чому не дало заховатись в воді?
⁃ Мине трохи часу, ви станете краще,
Повірте мені, що це лихо пройде.
Я б вас не залишило на призволяще.
Етап цей потрібен, він вас возведе.
Проходили дні, протікали і ночі,
Вітрила весь час були дуже сумні,
Та все ж вони вірили в те, що пророчі
Були ті слова, в них немає брехні.
Наступної бурі накрило їх море,
На низ опустило, до самого дна,
І, діри усі залатавши, вже вкотре
Воно довело, що їх дружба міцна.
Нові паруса виглядали розкішно,
Неначе й подряпини в них не було.
Тоді повело море вгору неспішно
Назад на поверхню незрадне судно.
Вітрила, оговтавшись, зиркнули в воду,
На мирну, тихеньку блакитную гладь.
Вони так чекали на цю нагороду,
Але не змогли себе з нею впізнать.
У синьому морі вже сині вітрила,
Куди ж тепер зникли зелені сади?
⁃ За вірність віддало я вам свої крила,
Вони будуть з вами тепер назавжди!
14.02.2022
21.11.2022
0
0