Закуті у свої ж кайдани

Панк

А люди зараз вже зовсім не ті... Втратили гідність набуту, Всі такі милі, немов би святі, Насправді ж - отруйні гадюки. А воля... Це слово чарівно-святе, ЇЇ зараз просто впіймають, Якби ти шукав, то усе вже не те, Бо люди її вже не мають. Всі втратили волю доволі давно І люди з цим просто змирились. Всі зараз, як те безхребетне лайно, І риси ці їм вже приїлись. А може претензії в вас є до мене? Тоді говоріть, я вас слухаю. Якщо ви скажете, що все не так, То зробите слона мухою. Бо зараз всі люди залежні від чогось, І ні, зараз я не про травку. Зараз всі діти маленькі в компі Сидять десь від ранку до ранку. Смартфони, компи, телебачення... Навіщо ми вс це придбали??? Сказавши життю до побачення, Ми душу за речі віддали б. А головною залежністю Є звичайнісінькі гроші. Тікають вони із шаленістю Вони є швидкі, як ті воші. І як тут казати про волю?! Про що тут і ще говорити? Коли зараз підлітки тихі Так мріють себе десь убити. Життя стало всім вже байдужим, Та воно відповіло услід: "Якщо ти уб'єш мене, друже, То підеш зі мною у гріб".

2018-04-26 13:47:25

10

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4814

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12331