Моє життя зупинилось о п'ятій ранку...
Анастасія Гордієнко
Моє життя зупинилось о п'ятій ранку, А точніше о четвертій п'ятдесят сім. Коли мене мати будила зі словами: -Доню, вставай, там всюди дим. Моє життя зупинилось ще раз, Коли почула від ракети гул. Мені перекрили кисень, Поки з-під нігтів вичищала бруд. Моє життя зупинилось ще раз, Коли з окопу діставала своїх. Мені перекрили кисень, Поки живими не відкопала їх. Моє життя зупинилось ще раз, Коли з сім'єю втратила зв'язок. Мені перекрили кисень, Поки не почула, що там все ок. Моє життя зупинилось навіки, Поки в країні йде війна. Мені перекриватиме кисень, Допоки не прийде мирна весна.
2022-10-24 11:03:53
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
😭😭😭 це на всіх українцях відзначилося
Відповісти
2022-10-24 14:50:54
Подобається
Анастасія Гордієнко
@Сандра Мей так, і ми всі не скоро оговтаємося😭. А особливо малеча
Відповісти
2022-10-24 16:07:47
1
Інші вірші поета
Мамо Досить ... Ти зателефонуй мені завтра о сьомій...
Інші поети
Iryna Markova
@iryna_markova
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2811
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13101