Моє життя зупинилось о п'ятій ранку...

Анастасія Гордієнко

Моє життя зупинилось о п'ятій ранку, А точніше о четвертій п'ятдесят сім. Коли мене мати будила зі словами: -Доню, вставай, там всюди дим. Моє життя зупинилось ще раз, Коли почула від ракети гул. Мені перекрили кисень, Поки з-під нігтів вичищала бруд. Моє життя зупинилось ще раз, Коли з окопу діставала своїх. Мені перекрили кисень, Поки живими не відкопала їх. Моє життя зупинилось ще раз, Коли з сім'єю втратила зв'язок. Мені перекрили кисень, Поки не почула, що там все ок. Моє життя зупинилось навіки, Поки в країні йде війна. Мені перекриватиме кисень, Допоки не прийде мирна весна.

2022-10-24 11:03:53

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

😭😭😭 це на всіх українцях відзначилося

Відповісти

2022-10-24 14:50:54

Подобається

Анастасія Гордієнко

@Сандра Мей так, і ми всі не скоро оговтаємося😭. А особливо малеча

Відповісти

2022-10-24 16:07:47

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4068

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12405