Калина
Генрі крадієць сенсу
Калина стоїть Біля зупинки Трамвая Калина мовчить Втишки Розповідає Як боляче доля била Як сок наливався біллю У кожной калини Своя біль, своя хвороба Душі Кожна гілочка шепотіть Біллю похиляється Кожна калина мовчить Сумує по радощі Нічого, калина І в нас буде весна, Потім літо... Прийде трамвай Привезе тепла Увезе минуле...
2023-02-13 10:23:41
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Генрі крадієць сенсу
@Сандра Мей дякую ♡♡♡°• дуже дякую
Відповісти
2023-02-13 10:28:50
1
Н Ф
І кожен як та калина
Відповісти
2023-02-13 11:27:31
1
Генрі крадієць сенсу
@Н Ф так, саме так ♡°•
Відповісти
2023-02-13 11:32:56
1
Інші вірші поета
Пісня Сон, де світ ідеален - мені напевно, наснилось 36367 Вірш простенький, як саме моє життя Це хронічне. Її-бо капчик. 777
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3756
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395