01. Хотіла в Швецію, піде на побачення
02. Цілунок Карми
03. Мамо, ну за що ж ти так?
04. У мене є умова
05. Наше благословіння і прокляття - це собаки і бойфренди
06. Приємні та не зовсім подарунки
07. З одного ступору в інший
08. Кожен портрет має свій фон
09. Смерть шкідлива для вашого здоров'я
10. Не відбирайте в фарматоне їх напоїв
11. Драсьтє, я твій батько. Не зовсім жива, але благородна версія
12. Привиди баранів краще гідів в іграх
13. Нові рогатики, а Арчі не Арчі
14. Якого Хереза ти робиш?
15. Моє друге ім'я - Приречена
16. Сім'я на кожному кроці
17. Тікати не ганебно
18. Чому, кому, нащо, або що робити, коли думки розвалюються
19. День подяки
20. Ще..?
21. Кримінальна стежка направо
22. Ти пам'ятаєш яке сьогодні число?
23. Уже не важливо
17. Тікати не ганебно
– Чо-о-орт, – простогнала Бель, встаючи вкотре з ліжка. – Ми лохи.

– Я це вже давно зрозумів, – пробурмотів Едді.

– Та я не про те. Ми ж не знаємо імені цього діда! – спохватилась дівчина, не розуміючи як вона могла про таке забути.

– Пф, теж мені проблема, – фиркнув Едді. – Я фотку бачив, я цього мужика знаю. Плюс, на вході в бар було написано, що в них виступає Велена Амарго. А не знати Диміра Амарго, то як не знати чоловіка твоєї сестри.

– Ви що, всі одне одного знаєте? Невже в вимірі Зеор так мало крі?

– Та ні, – зніяковіло відповів уже Арчі. – Просто в житті кожного фарматоне є певні особистості, з якими зустрічаються всі. Віторі часто проводить інструктажі новачкам, що зголосились на завдання вбивць, про те, як правильно завершувати роботу, щоб він її не доробляв, гяняючись за напівживими тілами і неспокійними душами. Тейс Маєсто сам по собі жорстокий в відношенні до колег і учнів, а тут ще й чутки, трофеї з роботи і таке інше, тому слава про нього шириться далеко. А Димір, е-е-ем, просто кажучи, наглядач в'язниці, тому ним часто лякають, щоб фарматоне не думали, що вони недоторкані.

– А якщо не просто кажучи? – поцікавилась Бель, обираючи що одягнути.

– Ну, коли фарматоне робить щось погане, то його відправляють в спеціальний вимір, де він відробляє своє покарання тяжкою працею під наглядом представників двох сімей – Амарго і Ворфайт. Кожен працює в силу своєї провини, поки не покається, або...

– Або-о-о... – нагадала йому про незакінчене хвилину тому речення Бель.

– Або здохне з незворушності помислів, – закінчив за нього Едді, прямо глянувши на дівчину.

– Е ні! – зніяковіло гаркнула вона, лиш через кілька хвилин помітивши інтерес Едді до розщібнутого верхнього ґудзика. – Або на вихід, або в вікно!

– А може все-таки в портал, – надмінно спитав Едді, піднявши брови, але через кілька секунд раптом опустив їх, стиснув губи, повернув голову до стіни і жалісно промовив голосом Арчі. – Чи я просто відвернуся. Нам ще треба договорити. Я не дам Едді підглядати, чесне слово... – Бель трохи задумалася і врешті тихо відповіла:

– То про що ти хотів спитати?

– Ти думаєш її бабуся і твоя мати одна й та сама жінка?

– Я впевнена, – заявила вона. – Сьогодні... Сьогодні треба буде її навідати, – неохоче проциділа крізь зуби вона.

– І що ти в неї спитаєш?

– Ну, по-перше, скільки ж їй насправді років, – задумливо почала перелічувати вона, водночас одягаючись. – Потім було б непогано спитати якого біса вона, ставши такою молодою, втікла від цього Диміра і всієї своєї сім'ї? А ще чому вона стільки чоловіків перепробувала і зупинилася саме на... Вікрамі. Та й спитати, врешті решт, чи знає вона про магію, чи ні. Хоча, це дурне питання. Без магії вона б не помолодшала.

– Ти прямо зараз хочеш до неї чи спочатку поснідаєш?

– До речі, про сніданок, щось Віторі запізнюється мене будити і тебе проганяти, – помітила Бель, нервово оглядаючись на двері і, довго не думаючи, привідкрила їх, але побачивши, що за ними, різко розчинила двері і вибігла назовні.

Слідом за нею вийшов Арчі і заціпенів від побаченого: Бель підбігала до заплаканої сестри, що буквально висіла на руках у не те переляканого, не те розгубленого Віторі. Було таке відчуття, ніби в Сари, ні з того ні з сього, відмовили ноги, так як під час руху рудого до дивану, вони лиш волочились по підлозі, в той час як руки стискали плечі Ферріса так сильно, що здавалося ніби з-під пальців от-от піде кров.

"Все було не так", – Розчув Арчі крізь ридання дівчини. – "Вона не може бути такою".

– Що сталося? – гнівно спитала у спантеличеного рудого Бель.

– Ми просто спокійно розмовляли, – почав рудий. – А потім тема зайшла про дитинство...

– І в неї був флешбек? – охнула з досади дівчина. – І що вона побачила такого?

Рудий боязливо зиркнув на дружину, трохи пом'яв беззвучно губи, ніби пробуючи яке зі слів вимовляється легше, і врешті, тяжко зітхнувши, коротко й чітко сказав:

– Матір.

– Так, а тут я щось не второпала, вона тут до чого?

– Це все я винна, – пролепетала Сара ледь зрозуміло через плач.

– Що? В чому? – перепитала сестра дівчини, присівши поруч з нею на дивані.

– До того, як я змінила часову паралель, вона була як звичайна мама. Сувора, так, але всеодно добра і турботлива.

– А аварія там також була? – поцікавився на всякий випадок Віторі.

– Так! – схлипнула Сара. – І хлопці так само з мамою їздили на лікування. Все було так, як і зараз, по відношенню до малих.

– А по відношенню до нас? – через силу спитала Бель.

– Зараз взагалі не те! Ні на що не схоже. Ми тоді були якось... Тісніше, дружніше, а не так...

– А чим ти тут винна? – спробувала втішити її Бель.

– Єдина різниця між паралелями це моя магія! Більш нічого.

– А хіба раніше хтось, крім Вікрама, знав узагалі про магію? – спробував приборкати її істерику логікою Віторі. – А Тейс тоді також так тісно спілкувався з твоїми батьками? А Долія так само пристрасно піклувалась про тебе? А Кайтен? А Роуві? А я? – підсумував він і Сара перестала хнюпати, та все ж рудий говорив недостатньо переконливо, щоб вона остаточно переконалась, що й сама є просто жертвою обставин.

– Я хочу поговорити з нею, – раптом видала Сара через хвилину тиші.

– З ким? – не второпала її сестра, що до цього робила чай.

– З мамою. І з татом... Ну, тобто з Вікрамом. Може мама і змінилася, але він залишився колишнім. І я б хотіла вибачитися за ту сварку і пояснити йому все спокійно.

– Гаразд, але я піду з тобою, – водночас рада і трохи занепокоєна таким поворотом подій, погодилась Бель. – Але Віторі з нами не піде.

– Чого б це раптом? – розізлився він, не стільки через заборону, скільки через те, хто цю заборону озвучив. – Ти мені не бос.

– А от логіка тобі бос. А логіка з пам'яттю на пару повинні тобі чітко сказати, що ти там будеш лишнім.

– Це все правильно, але ще моїй логіці цікаво, що тут забув Арчі? – поцікавився рудий, помітивши Арчі, що вийшов з спальні дівчини.

– Попити забув, – лаконічно відповів він, знову захльобуючись водою.

– Саро, – відволікаючи чоловіків від суперечки, спитала Бель. – Тобі вже легше? Готова відбути?

– Так, – прошепотіла вона і підвелась.

– Арчі, відчиняй портал, – наказала Бель, ігноруючи зростаючий гнів Віторі.

– Так, почекай, а чому це він повинен відчиняти портали?

– Повір мені, рудику, вона знає що робить, – відповів йому Едді і, надмінно всміхнувшись, відчинив портал й юркнув вслід за дівчатами, поки Віторі не додумався в чию морду можна виплеснути своє незадоволення ситуацією.

Та навіть втікши від Ферріса, Едді не зміг уникнути прочуханки. Варто було йому тільки вийти з порталу, як в ніс врізалось чоло Вікрама Джея, а ноги перечепились через дівчат, що присіли прямо під порталом задля уникнення зіткнення, яке не вдалося уникнути Едді.

– Бьясьця, – промямлив постраждалий, випльовуючи землю і потираючи ніс. – От з дівчатами так завжди: не встиг її чоловік в носа дати, так це зробить батько. Я сподіваюся Маєсто не приєднається до бійки, а то я знаю як він б'ється...

– Втекли! – голосом повним розгубленості вигукнув Вікрам, жалісно заломивши брови. – Малі втекли!

– Куди?! Чого? – сполошились сестри, знаючи як саме тікають хлопці: непримінно вдвох, з тижневим запасом їжі і чітким планом дій.

– Вероніка, ваша мама, вона... Вона, – задихаючись з розгубленості, говорив він. – Вона розповіла їм. Все. Все-все-все. Навіть те, чого я не знав!

– Як давно? – вставила в цей потік Бель.

– Говорили ми півгодини тому. А їх відсутність помітив тільки зараз. Дякую Долі, дівчата, як я радий, що ви тут!

– Едді, трухнеш старими спогадами в своїй заплутаній довбешці і згадаєш що таке вислідковувати обєкт? – поцікавилась діловито Бель.

– Якісь особливі прикмети? – поцікавився чоловік, заодно озираючись на всі боки.

– Карі очі, кольорові пасма, десь трохи нижче мене ростом... – почав було стрімким потоком перелічувати Вікрам, поки Сара доторком руки його не зупинила, і стала перелічувати дещо інше:

– У Дена душа срібна, іноді видає мелодичний дзвін, але дуже рідко і тихо, візерунок широкий і трохи кутуватий. У Пітера ж вона біла, ледь помітно світиться, має маню-у-усінький камінчик, а візерунки до того щільні, що іноді здаються цільними.

– Біла... – промямлив Едді і, востаннє крутнувши головою, вказав в напрямку залізниці і сказав: – Там.

– Ой, а я й забув, що він по металу чує, – тихо і трохи винувато пробурмотів Джей. – Тебе ж років так з п'ять як непридатним для роботи призначили. Ти впевнений, що правильно чуєш?

– Причина мого звільнення на дар не впливає, – відрізав Едді і різким рухом руки відчинив портал, в який хутко впихнув Бель і зайшов сам.

– Де це ми? – прошепотіла вона, оглядаючись в навколишню темряву.

– В поїзді. Це вантажний вагон для перевезення тварин. Щастя, поки порожній, – так само тихо відповів Едді і, знайшовши на дотик її руку, потягнув кудись, тільки йому відомо куди. – Сядь.

– Що?

– Сядь, я сказав.

Як тільки Бель встигла виконати його прохання, як темряву пронизало світло і почувся голос Дена:

– Кидай сюди.

Любляча, але готова вбивати сестра, вже була готова дати малим прочуханки, але Едді швидко зупинив її, притиснувши до себе однією рукою і затуливши рот іншою. Вона повернула голову на нього, а він, стиснувши губи, виразно на неї глянув, мовляв: "Так треба, потерпи".

Тим часом обидва близнюки вже залізли в вагон і зачиняли двері, помалу, ніби боячись, що хтось почує. Хоча, чого це "ніби"? Точно бояться, втікачі малі. Як тільки останній промінчик перестав потрапляти всередину, Едді відпустив Бель, встав на рівні ноги і голосно спитав:

– Заради якого виверту Долі, ви втікли з дому?

Відповіддю йому стало мовчання, яке переривало вже звичне для Бель повільне і засмучене чавкання Пітера. Аж ось Ден набрався сміливості і, стараючись звучати грізно і переконливо, відповів:

– А тобі яке діло?

– Ви моє замовлення і я або принесу вас назад додому, або відпущу на всі виміри квадранта, якщо ви назвете мені причину.

– Хочеш причину? Там нам не дім, а в'язниця!

– Малі, в вас зовсім мізки на боки поїхали? – не витримала Бель. – Тато там зараз повітрям зі страху подавиться, ви ж пам'ятаєте що сталося минулої вашої втечі?

– Бель, – почулось сумний, але твердий і впевнений голос Пітера. – Він навіть нам не батько.

– І нічого йому не станеться, – гаркнув уже Ден. – Похвилюється і заспокоїться, а ось мама або втіче, як ми, або так і стоятиме з кам'яним обличчям посеред вітальні.

– Та що такого вона вам наговорила?

– Все, – до жуті тихо, в порівнянні з братом, відповів Пітер. – Про всі її заміжжя, як в новому житті, так і старому. Як перший її чоловік кинув її після п'ятдесяти років шлюбу, коли дізнався про її омолодження і що вона сирена. Про її життя до цього. Про своїх дітей. Внуків. Про батьків кожного з нас. Ти знала, що твій має роги?

– Так.

– А наш має шрами на половину обличчя, – продовжував сухо оповідати Пітер. – Вам з Сарою простіше, а в нас рідний батько був до цього дядечкою, а дядька ми звали татом. І знаєш в чому все розчарування цієї ситуації? – Він зробив невелику паузу, яка пробирала до мурашок в такій темряві. – Всі це знали. От щодо твоєї непричетності до родоводу батька ніхто не сумнівався і тобі не брехав, Сару всі приймали за дочку тата, поки в ній не знайшли магії, але це був лиш перший тривожний здвоник і тато не придав цьому багато уваги, зате коли в неї з'явилось тату, всі просто змирились, що вона Маєсто. А ось є ми. Ти знала, що в сім'ї Джей хлопці народжуються тільки близнюками і ніяк інакше, завдяки прокляттю? Але проблема в тому, що лиш один з близнюків успадковує магію і прокляття. В нефарматоне роду близнюки та ще й хлопці це нонсенс! І всі це знали! Всім було начхать і всіх все влаштовувало. А чи знаєш ти, що мама сама собі придумала такий план?

– Ні.

– А знаєш чому?

– Бо в минулому житті в неї також були сини близнюки.

– Так. От саме для того щоб знов згадати своє попереднє життя вона і зв'язалася з сім'єю Джей. Ви з Сарою були доповненням картини. А ми просто іграшки. З нас годі. Ми їдемо від них.

– Куди? – спитала перелякано їх сестра.

– Взагалі ми спочатку хотіли до вас, але без дорослих нас на літак не пустили б, а перетнути океан в нас не вийде.

– Морська хвороба, – насмішливо згадала Бель.

– Ага. То можна ми до вас?

– Та будь ласка, не проженемо ж. Арчі, відправиш їх, будь ласка, до нас, а мене до тата з Сарою. Треба їх заспокоїти.

– Та запросто, – миролюбиво погодився Арчі і темряву вагону освітило м'яке світло, що ллялося з іншого боку порталу.

– Удачі, – промовив Ден, коли Бель перетинала діру в просторі.
© Бізельмоній ,
книга «Приставка буде повернена».
18. Чому, кому, нащо, або що робити, коли думки розвалюються
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
17. Тікати не ганебно
Круууть!!!)) Бізе, це неймовірно! Ніколи б не подумала, що близнюки теж не Вікрама)
Відповісти
2019-02-16 13:14:20
4
ek
17. Тікати не ганебно
Продууууу і то срочно пліс😫😫😭😭😭😱😱😱🙏🙏🙏
Відповісти
2019-02-20 21:18:51
Подобається
Лео Лея
17. Тікати не ганебно
Ну, була здогадка, точніше, підозра щодо братів-близнюків.
Відповісти
2021-02-22 14:50:54
Подобається