– Чорт, – мимоволі вирвалося в Бель при погляді на загострені зубки, що до цього в ніжній усмішці ховали тонкі губи. Каро-зелені оченята привітливо і водночас загрозливо дивились в очі Анабель, а загострені вуха кумедно рухалися то вгору, то вниз, змушуючи коротке золоте волосся рухатися їм в унісон. Вона була схожа на милу селянську дівчинку, що люблять показувати в рекламах молока, але цілком могла б і працювати у м'ясницькій лавці, де б ніхто і не подумав пожартувати про гострі роги, що вились подібно до братових, і тонкому хвосту з пухнастою золотистою китичкою, що визирав з-за білого плаща.

– Баран ти революції, – сказала вона звучним голосом, що пробирав до кісток, але не до страху, а до симпатії. – Нарешті вирішив провідати і заспокоїти сестричку після її душевних терзань щодо смерті малого братика.

– Я старший і в тебе немає совісті, – абсолютно спокійно і явно вже не вперше буденно промовив Адан.

– Шкода, що напівпрозорого тебе не можна обійняти, – промовила Мерседес, ледь чутно додавши вкінці: "А заодно й задушити", і змінила тему на більш актуальну: – Ця малеча з тобою, а то так розгублено дивляться на мене, що аж страшно.

– Так. Мерсі, ти ж пам'ятаєш Вероніку? – спитав рогатик і, прикинувшись, що не почув як склянка в руках його сестри люто тріснула, продовжив: – Виявилося, що вона може не тільки руйнувати життя, а й створювати їх.

– А, то це її... шалапаї, – пробурмотіла вона, явно думаючи про слово поміцніше.

– Ні-ні-ні, тільки Анабель, – хутко виправився рогатик. – Вона твоя племінниця.

Якби Мерсі мала необережність в цей час щось пити, то повторила б історію з Адамом, але натомість вона перевершила його, попирхнувшись повітрям.

– Бьясьця твоїй колишній! – нарешті викрикнула вона на весь бар. – Друзі, подвійне свято! Виявляється в мене є племінниця! Айяй!

– Айяй! – дружно викрикнули всі навколо і почали веселитися з подвійною силою.

– А яке перше свято? – поцікавився Арчі.

– А, ви ж не чули, – надмінно всміхнувшись своїй перевазі в інформованості, визнала Мерсі. – Хвилину тому звідси вийшов Вікрам, той що Джей, перед цим сказавши, що старший Ферріс одружився на його малій.

– Ага, на моїй сестрі, – сказала Бель так, ніби нічого особливого тут нема. – Ця морда тепер мені сніданки готує, щоб залишитися на ніч, бо Сарі важко заснути в незнайомому місці і вона поки не хоче нікуди переїжджати. Він там щось казав про будиночок в Швеції, але його чимось накрило і наступні два місяці не відпустить.

– Чекай-чекай, ти змусила Віторі Ферріса бути своїм особистим кухарем за дозвіл бути з його дружиною? – захоплено, але водночас насмішкувато поцікавилась тітонька.

– Ні, за дозвіл шуміти в мене за стінкою. Кімнати сусідні, а ця парочка любить фільми до півночі дивитися. Ну, або якусь книгу почитати, я не сильно вслухалась в те, що мені Сара бельмотіла.

– Вона вся в тебе, – сказав Адан своїй сестрі за спиною Бель і рогата дзвінко розсміялась, підтверджуючи його слова. – Мерсі, я взагалі мав причину щоб привести її до тебе...

– Навчити її користуватися магією? – хутко вгадала вона. – Дивно, що ти її раніше не притягнув. Чи чекав поки вона когось вб'є?

– Я нікого не вбивала! – спішно й трохи налякано попередила Бель, але трохи зніяковіла, коли Арчі позаду з натяком кашлянув.

– Ні, просто її магія була заблокована, через... – почав рогатик, але запнувся.

– Та я зрозуміла, – співчутливо промовила тітонька. – Ти хоч знаєш який в неї подразник?

– Кольоровий. Синій, сапфіровий, – відповів Арчі, замість готового розкрити рота Адана, здивувавши всіх.

– Не поясниш? – спитав, надвисши над ним, рогатик.

– Те випадково вийшло, – зніяковів уже Арчі.

– Тоді не будемо на цьому зациклюватися, – викрутила його Мерсі. – Адді, може покажемо татові його внучку?

Адді на цих словах нервово ковтнув, але неохоче кивнув. Мерсі виклала якийсь папірець на стійку, поклала на нього свій стакан і, взявши за руки Арчі і Бель, потягнула їх на вихід. При вході вона відкрила портал і впихнула туди парочку, збивши їх з ніг.

Першим, що Бель побачила, були елегантні жіночі чобітки білого кольору прямо перед її носом. Вона була впевнена, що десь вона їх бачила... І тільки коли вона підвела голову вона згадала чиї це чобітки – Крістін. Вона допитливо дивилась на Бель кілька секунд, а потім тепло всміхнулась і протягула руку, щоб допомогти дівчині встати.

– Бель, сонце ти сестри чоловіка моєї подруги, що ти тут робиш? – спитала вона з бескінечною ніжністю і втомою в голосі, коли Бель стала на рівні ноги.

Вона швидко повертіла головою, шукаючи хоч щось знайоме, але такою виявилася тільки Крістін. Вони були в якомусь невеличкому кабінеті, в темних, але благородних тонах червоного і чорного. Посередині кімнати стояв чорний, міцний стіл, за яким сиділи Крістін і ще якийсь чоловік з рогами схожими до корони, що починались на чолі і, огинаючи голову, загострювались на потилиці. Його волосся також було золотаво-блондинистим і короткими, зализаними пасмами йшли паралельно з рогами. Карі очі дивилися гостро і спокійно, ніби ними можна було задушити, тонкі губи були міцно стиснені, а вуха так само допитливо дриґались, як в Мерседес хвилину тому.

– Тату, не повіриш що сталося! – повідомила Мерсі, ледве зайшовши всередину. – Адан якось викарабкався з Суляру і виявилося, що ти знов дід!

– Крістін, ти не проти..? – поцікавився чоловік сиплим, ніби зміїним голосом, вказавши на двері.

– Сімейні справи найважливіші, – розуміюче підтвердила Крістін і, ледь торкаючись плеча Арчі, повела його за двері. Він навіть не збирався якось опиратися, а скоріше добровільно, хоч і не без жаху, слідував за чимось невідомим. Коли двері за ними зачинилися, чоловік мовив:

– Представся, дитя, – прошелестів голос чоловіка в кабінеті.

– Тату, це... – почала було Мерседес, але її грізно перервали:

– Мерсі, ти пам'ятаєш, що перше враження про співбесідника формується в перші сім секунд знайомства? – Дівчина кивнула. – Скажи мені, воно залишається навіки незмінним? – Рогата заперечливо помахала головою. – Тоді будь хорошою тіткою дівчині і не псуй першого враження ні їй про мене, ні мені про неї. Бель, продовжуй.

– Звідки ви знаєте моє ім'я? – насторожено спитала вона.

– Крістін хвилину тому тебе так назвала, – нагадав він. – Але я б бажав чого іще, окрім як чотири літери. Скільки тобі уже? Двадцять?

– Двадцять три.

– Хоббі?

– Танцюю.

– Мерсі, йди геть, – промовив чоловік таким буденним голосом, ніби ця фраза була ледве не невинніше слів: "Зроби мені, будь ласка, чаю, люба".

– Так, тату, – тихо прошепотіла вона і покинула кімнату через портал.

– То це на тебе полює син Маграса? – швидко і натхненно зашепотів чоловік, поближче нахилившись до Бель, як тільки його донька покинула кімнату.

– Хто? – налякано, але всеодно гордо і надмінно поцікавилась Анабель.

– Сарлас, – підказав рогатик. – Та Ліас, заради Долі!

– А, ця падлючка, – зрозуміла нарешті вона. – А Вам яке діло?

– Визначаю твою манеру поведінки, – з невинним обличчям зізнався він. – Спершу була скута, обережна, оцінювала поки оцінюють тебе. Потім, при переході на незнайому тему, стала активніше, але в більш агресивний бік – захищалась чи ховалася, щоб не бачили твоєї розгубленості. Коли ж ти зрозуміла про що йде мова, то знову сховалась і задерла носа, та не втративши почуття такту, бо всеодно звернулась до мене на Ви. Чудово.

– Мені не подобається, коли мене аналізують, – відповіла йому Бель, помітно знітившись і занервувавши.

– Відвертість, – пробурмотів рогатик. – Чи скоріше прямолінійність. Ти неймовірно не схожа з матір'ю. Мені подобається.

– Я прийшла сюди не заради вашого благословення, – примхливо зауважила вона. – Я б хотіла щоб мені, нічого не розуміючій в магії, розповіли як нею користуватися, якщо вже вона в мене з'явилася і звідки вона з'явилася.

– Що це за звук? – спитав рогатик, перебивши Бель. Прислухавшись, вона також почула який звук, схожий чи то на стогін, чи то на плач, чи то на сміх.

Рогатик встав і пішов до дверей, а Бель послідувала за ним, повинуючись зову цікавості і тривоги за Арчі. Все-таки вона його сюди затягнула...

Повільно і обережно відчинивши двері, рогатий проявив для Бель вид на сидячого на колінах і сховавшого обличчя в руки Арчі, над яким згорбилась Крістін і щось ніжно йому шепотіла, водячи рукою по спині.

– Що сталося? – хутко спитала Бель. – Що з Арчі?

– Він не Арчі, – заявила Крістін. – Ким би він не був, він точно не Арчі.