Всі стали в колону. Провідник пропускав всіх вперед. Всі веселилися і дуже голосно сміялися, але тільки починали іти стежкою замовкали. Сам не зрозумів як, Саша опинився з Інною посередині колони. Через декілька хвилин всі були в колоні. Було дуже красиво дивитися на снігові стіни. Тільки зараз ніхто не сміявся і хотілось швидше пройти стежку.  Через десят хвилин вони пройшли тільки половину. Вже дехто жартував, і хотіли бігти. Провідник навіть почав підганяти, щоб швидше ішли. Все було добре. Інна навіть ввімкнула невеличку камеру, яку помістила в себе на плечі.
   Саша почав бачити просвітлення із долини. Всередині щілини було досить темно через високі стіни зі снігу і каменю. Він вже почав видихати з полегшенням, вони вже півгодини ішли і все було добре. Саша вже почав розслаблятися, але стіни чомусь здригнулися. Почувся вибух і стіни ще сильніше здригнулися. Голос провідника був чіткий і досить голосний.
    - Всім бігом вперед!!!
   Це так всіх злякало. Дехто попадав і не міг піднятися, але таки ставши на ноги всі побігли. Хтось спокикався і знову падав. Ті хто впали мусили пропускати інших і відкотитися вбік , щоб їх не розтоптали. Саша допомагав підніматися, та ось знову шум. І стіни почали сипатися. Саша вже був на виході, але передним хтось падає. Находу він підхоплює на руки і пробігає в перед скільки мав сили. Потім трошки перевівши подих зрозумів, що ще досі тримає когось на руках. Придивившись впізнав Інну, і його серце забилось з неймовірною силою знову. А Інна, перелякана не на жарт, обхопила шию Сашка і не хотіла відпускати. Постоявши так трошки Саша сказав.
     -  Інна, ідем назад?
     - Саша,  ти? А я думаю хто мене так швидко поніс. Ідемо, правда в мене ноги трясуться. 
     - Тоді ідемо.
    Саша трошки підкинув її і пішов до інших з нею на руках. Інна почервоніла і опустила очі вниз.
   Тим часом провідник почав перекличку і дуже нервував коли хтось довго не відповідав. Потім довго розглядав карту. Друзі почали обніматися і  радісно викрикувати що вони живі. Всі почали їсти харчі що взяли з собою, від переляку в них прокинувся апетит. Та Сашко пішов до провідника.
     - Ми маємо кудою вийти? - та той нічого не відповів. - Девіде, ви знайшли шлях з долини? - вже голосніше спитався Сашко.
     - А? А ви хто?
     - Я часто з татом ходив горами. декілька разів і Альпами. Тому думав можу допомогти.
     - А звати як?
     - Сашко.
     - Добре я знайшов шлях звідси. - потім він троши подумав і підвівшись голосно вигукнув. - Ті хто більше десяти раз ходив в гори всі до мене.
      Вже через дві хвилини біля Девіда стояло п'ятеро хлопців разом з Сашком. І вони розбирали маршрут. Тільки через дві години до провідника пидзвонили на супутниковий телефон. Сказали що їм треба перейти на іншу долину де зможе їх забрати вертоліт. Хоч всі були стомлені а дехто травмований Девід повідомив по все. Хтось починав казати що треба залишитись на місці. Але Після короткої розмови з Девідом починали збиратися.