Любов - щастя?
Субстанція Ночі
Тут всі кричать: ''Любов - це щастя!'' У будь-якому вигляді, завжди... З любов'ю в серці, хай і без мети Скажи, далеко зможеш ти піти? Тут всі кричать: ''Любов - це радість!'' А що за радість, і як з нею жити, Якщо приходиться за двох любити, Коли сам геть упавший духом ти? Тут всі кричать: ''Любов, як сенс життя'' Неначе нація попала в транс... Ніби любов - єдиний в світі шанс Між крайностями втримати баланс... Ти вищим будь від натовпу, благаю! Вирішуй сам, як краще тобі жити, Чи радість і чи щастя це - любити, Чим слід і чим не варто дорожити...
2018-04-08 17:54:14
24
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Рыцарь Времени
О Тааа, який приємний вірш😻
Відповісти
2018-04-08 17:56:45
1
Субстанція Ночі
@Рыцарь Времени дякую)
Відповісти
2018-04-08 17:57:55
Подобається
Інші вірші поета
Пряні пахощі білого цвіту Стріла повстання Озовись... Золота тюрма
Інші поети
Pirania Artist
@Pirania_Artist
varyat
@varyat
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4377
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523