HV ЗVДHЬ0МY
(18+)
Спершу була задня парта, клей за гаражами, Спліфи і кропалі. Пацани на всьому чорному і сам ніби з Комптона. Природа, село, клей плюс самогонка. Найціліші шкари - це шльопанці, Найкращі дівки - це бляді. Гідра за маслозаводом, скоріше за тим, що від нього осталось. Триматись за гілки і дерева, Повзти пузом по піску і камінцям. Єбалом возити по гравію. Потім повз матір у похмільний сон. По обіді до бляді, ввечері на маслозавод з пацанами. Во це бля ахуєно, во це бля життя. Зараз на всьому новому, але всеодно ніби з Комптона. Ми не вибирали. Розтікся на задньому кріслі машини таксі. Таксист потонув в монологах з блядями. У задньому кармані п'ятка в мішечку. За вікном тліє місто, віконними вогнями. Витягаю таксиста у реальність, роздавимо разом п'ятку. Убиті, їдем під сотку. Вези мене, моя коліснице. Додому, щоб знову впасти додолу. І доповзти до знайомих дверей.
2020-08-23 09:56:12
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12781
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
4234