Гіркії сльози
Ангеліна Пилипенко
Дев'ята тридцять. Тихо поночіє. Десь тихо сльози лиє небокрай. Малює дощ на склі чарівні мрії; Але ламкі, тож ти їх не займай! Мені ніяк. Душа опорожніла, Хоч сміх бринить фальшивий на вустах. Ці почуття - незграбні, неумілі, - Перетворились у прозорий прах. Не плач. Тобі не личить. Візьмись в руки. Зітхни повільно й проковтни свій біль. Слова - це легко... Значно гірше - мука, Яка списами жалить звідусіль. Згорну нотатник і крізь шибку гляну: Царює в небі синя чорнотінь. Ох, де ж взялась оця потворна рана? Чом заступила моє щастя тінь? Та не слабка я. Зможу. Подолаю, І скоро вже не плакатиме світ. Тихенько прошепочу: "Вірю. Знаю", І доленосний свій здійсню політ...
2020-09-28 15:08:33
2
0
Інші вірші поета
Випускний Співачка Два боки медалі Зрада
Інші поети
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16600
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12211