Вірші
Напиши мені пісню
Напиши мені пісню , маестро
Тай таку , щоб німіли вуста .
Хай заграють ту пісню оркестри ,
Нехай чують її всі міста .
Закохай її в мене , звичайно
Хай почує мелодію струн .
Поверни її спокій негайно ,
Я сама розкажу про свій сум .
Хай та пісня буде мені святом ,
Щоб , почувши її , я цвіла .
Ох маестро , не прошу ж багато .
Якби ж я попросити могла …
Нехай чують відлуння пісенне
Всі поети , мистецтва творці .
В ньому чують бажання блаженне ,
Що помітно в моєму лиці .
Може серед творців і поетів
Я знайду , власне , долі творця
Хто той спокій мені подарує ,
Хто мій смуток сховає з лиця .
Він напише мені власну пісню ,
Особливу , чарівну , свою .
Ну а поки, чудовий маестро ,
Я лиш вам його біль віддаю .
23
2
4397
Залежність
Своїм волоссям , тілом , вустами ,
Своїми думками , очима , словами
Змушуєш в тобі розчинитись ,
Забутись , втратити розум , закритись .
Я не можу чути твій запах ,
Я не можу відчувати твій дотик .
Ти маниш мене здалека ,
До тебе дорога далека .
Гарячий погляд лиш у сні помічаю ,
Гарячі вуста тільки там відчуваю .
Ти мене маниш дико , невпинно .
Часом так міцно , часом невинно .
Я відчуваю поволі залежність ,
Твоє бажання , тобі належність .
Ти зупиняєш мій дух , мій спокій .
Я чую тільки подих глибокий .
Це може дурість , абсурд суцільний .
Але час, так здається , повільний
Ти – вільний ,
Я – тобою божевільна .
Ти став мені як примара , хотіння .
Міцним стає , та отруйним коріння .
Подібних тобі я в світі шукаю
Та суть лише твою відчуваю .
9
2
325
Варто пам'ятати
Пройдені дороги - час забутий ,
Брама , що зачинилась назавжди.
Здавалося б , не можна осягнути
Які тортури довелося перейти .
Немов вода , збігає час невпинно ,
Все , що навколо - відлітає в далечінь
Та тільки одне слово - "Україно"
Тремтіло на вустах у поколінь.
Забутті муки , перегорнута сторінка
І все , що кажуть нам - таке пусте .
Своє у кожного життя , своя зупинка,
І не згадаєш ти той час ніде.
А ти ж забудеш про страхи і перепони ,
Що з нами увінчались назавжди
Про ту пролиту кров , тривожні дзвони ,
Про всі пригнічені серця і наслідки біди .
І юні очі , що заплющились навіки ,
Ті сліз дороги , що травою поросли
Тобі, можливо , важко зрозуміти
Але ж, слова нам покоління донесли.
В своїх стражданнях , катуваннях, муках ,
Заплаканих очах , недоспаних ночах ,
Чи можеш ти тепер про це забути ?
Й не бачити різниці в цих речах .
Але гудять ще дзвінко наші сурми ,
Не вкрали в нас свободу , не змогли ,
Нехай для ворога лиш будуть вічні тюрми ,
Бо наші сотні тисяч полягли .
Нехай Вкраїна буде в першу чергу для людини ,
Хто цінуватиме щомиті тут життя ,
І є свідомим у наш час громадянином .
Не даймо цьому відійти у небуття
9
0
373
Страхи
Друже , вгамуй свій страх ,
Ти ще не в одинокій безодні ,
Твоє тіло з душею з’єднане в думках
А те , що зовні – природньо
Нехай коїться безлад навколо життя
А страхи не знаходять притулку ,
Бо буденне , послухай , опісля життя
Анітрохи не матиме толку .
Поки маєш можливість – забудь про страхи
Бо вони не вартують уваги ,
Дихай тим , що ти бачиш – без втрати жаги
Не втрачай у житті рівноваги .
Ти залиш непотрібні , безглузді думки ,
Бо вони на шляху зупиняють .
Живи зараз і тут ! Безтурботно живи ,
Бо секунди так швидко згорають
7
0
278
Забутті слова
А стільки ж слів марнуєш ти
І їм не дивишся у вічі ,
Немов охоплюєш крильми ,
Забувши правду , протиріччя .
Бо що ж то є у цих словах?
Щось перекреслене роками ,
Прочитане в чужих книжках ,
Чужими сказане вустами .
Та й слів на світі не злічить ,
Вони немов відкритий простір,
Що перетвориться за мить
У світ ненависті і злості .
І наче б то прості слова ,
Що в забутті далекім згинуть ,
Та пам’ятаю ту хвилину ,
Коли дізнався ненароком
Ти їхню істину єдину .
8
0
281
Осінній шелест
І вже поволі відлетіло літо
Спогадів лишилась тільки тінь
Багато нами пройдено , прожито
Та дещо розчинилось в забутті .
Коли почуєш листя шарудіння ,
То зрозумієш що оці слова
Вже пророкують інші нам видіння –
Почалася історія нова .
Думки журливі забуваємо потроху
І най з’являються , якщо й не кращі , та нові
Бо бачимо багряну ту дорогу ,
Осіннім шелестом прокладену тобі
Вона відкриє інші починання ,
Як чистий лист із дерева впаде
Нові події подарує і пізнання ,
В твою історію тихенько увійде .
Ти відпусти наповнене минуле
І най було воно прекрасне та ясне
Знай , осінь нові межі перетнула
Ну а минуле солодко засне .
Нехай яскраві кольори осінні
Стають для тебе новим почуттям
Малюй не темні , а барвисті тіні
І стиха насолоджуйся життям .
10
1
295
Лиш тебе бачу
Ти був схожий на осінь...
Коли вересень подихом , теплим повітрям огортав мої очі -
В них бачила тільки тебе .
Та , напевне , здавався непередбаченим зовсім
Вересневий той клекіт , що спокій в мені віднайде.
Коли вечір охопить мій розум , то так неохоче .
Серед диких стежок я побачу жовтневий прорив .
Замість сотні думок , тільки відблиск - твої карі очі .
Я так хочу, щоб жовтень у серці тебе залишив .
І оте почуття , що в тобі, наче злива осіння .
Розкидає листопад на холодних, забутих стежках .
В тому погляді смуток пригадую і божевілля ,
Краплі холоду тільки ,на завше пустих сторінках .
Нероздільне мовчання крадеться до серця зненацька.
І мовчатимеш ти , бо немає вже сенсу в словах .
Разом з осінню втрачені очі і мрія юнацька .
Лиш розгублений погляд лишився
В нездійснених снах.
8
0
250
Мій краю
О мій краю...
Ти вимолюєш гріхи тих , хто вмирає .
Ти просиш прощення у Бога , за те
Що випала така дорога .
Твого болю не чутно , бо голосно б'ють дзвони сумні .
Твого суму не видно , бо туманом покрились муки гіркі.
Сини твої страждають , щоб у раю потім цвісти .
Думки твої блукають , бо прихистку їм не знайти
Ти плачеш ночами , коли важкість стикає груди твої .
Але сльози витираєш гучними боями , що котяться по землі .
Твій шлях тереном вкритий , важко по ньому іти.
Але ти не розбитий , краю , ти мусиш цвісти !
Ти будеш цвісти ! Рости ! Кров'ю і потом
Крізь віки свою славу нести .
9
0
255
Сподівання
Невже надія принесла печаль ?
І всі думки та сподівання марні .
Не виправдовує усе , на жаль ,
А видно лише погляди примарні.
З надією на світ ти глянеш враз,
Розплющиш очі і побачиш світло ,
Та відповідь наповнена образ ,
Печалі кроків, що ступають непомітно.
Ти хочеш того , що не дасть життя ?
Чому ? Бо це ж суцільна ахінея .
Коли прискорене серцебиття ,
Тривоги всі підуть разом за нею .
І вибору великого нема .
Сприймаєш , що наділене для тебе.
Проте огорне розум твій пітьма ,
Ні сенсу вже не буде , ні потреби.
Хіба стежки побачиш крізь туман ?
Невже вітри зупиняться у полі?
Тебе завжди оточує обман.
Герой безсилий ти у замкнутому колі.
І намагаєшся змінити суть буття ,
Проте є речі, що належать тільки долі
Всі сподівання , мрії , почуття
Згасають , забуваються поволі...
7
0
209
Жива
Ти завжди бачиш сенс у людях?
Ти завжди бачиш сенс в словах?
Правда є, вони тільки блудять
Самого ж тебе , в твоїх же думках
Я долоню свою гарячу
Прикладу до замерзлих стін
У них більше я сенсу бачу ,
Істини більше , вагомих причин .
Я у жмені стисну невинну
Чорну землю , що Бог створив .
І не чутиму в ту хвилину
Ваші крики, ниття і гнів .
Від вітрів що у полі стадом
Виють наче голодний звір ,
Візьму ліпшу собі пораду ,
Ніж від ваших слизьких манір .
Моє серце належить живому ,
Там , де спокій знайде душа .
Я там не відчуваю втому .
Відчуваю , що я - жива .
Це для мене цілющі ліки
І розумні мені слова.
Ця природа в мені навіки ,
Лиш для мене оті дива.
8
1
234
