Не варто мертвих зачіпати!
Олександр Гусейнов
Ніч спокійна, як ніколи Вітер в полі тихо свище Зорі хмари покололи Спить містичне кладовище Тиша, спокій, сновидіння Труп в могилі під землею Пустило дерево коріння Смерть зі мною, а я з нею Пахав, як проклятий, пахав! Життя було, як біганина Все заробляв і заробляв До грошей жадібна людина І тільки тут, на купі грунту Лежу і сплю, у снах літаю Ціную кожну я секунду Що буде потім? Ох, не знаю Я чую сміх і голоси Метал ударив в кришку гроба Куди не слід сують носи Ті, у кого золота хвороба Відчуваю дотики тілесні Ланцюг злітає з синьой шиї Зникають з пальців перстні Грабіжники в моїй могилі! Я знаю правила, я знаю Для живих я мертвий, непорушний З останніх сил лежу чекаю Я мрець скупий та відчайдушний Відкрию очі свої білі Череп злісно усміхнеться Злість летить по-всьому тілі Вмерти, друзі, вам прийдеться! Сонце ранок відкриває Тіла роздерті на могилі Кров на землю все стікає Біліють кості, кості милі! Смерть, це грань не для живих Не варто ніс до неї пхати Тримайсь подалі від цих лих Не варто мертвих зачіпати!
2020-08-13 13:04:34
13
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олександр Гусейнов
@Евгений Якутович #ТОК Поэт-Энергетик 👍😉
Відповісти
2020-08-13 13:15:40
1
Інші вірші поета
Постать в темряві НАШ РІДНИЙ ДІМ Я не палю, але сьогодні... Той, кого страшить любов
Інші поети
СКАЗОЧНИЦА
@skathochnitsa
Akah Moth
@AkahMothPurpleCarbone14
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3072
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12713