Мрія письменника
Олександр Гусейнов
Жити вічно всі ми мрієм Як вампіри із казок Та старієм, ой, старієм Відлітаєм до зірок Як підем - нас всі забудуть Заросте травой могила Часи всі спогади зруйнують Бо час, то є, страшная сила Чому пишу?Чому творю я? Іду вперед, хоч зпотикаюсь Не чую як кує зозуля Бо вік дізнатись не збираюсь Пишу і мрію, що колись Оцінять люди мої твори Злетять історії у вись Долаючи ліси та гори І кожен стане говорити Що з цікавістю читав Мої книжки, що будуть жити І те, хто їх колись писав Хоч я піду та пам'ять буде В душах читацьки оживати Вона мене вже не розбуде А дасть солодше спочивати Якщо не хочеш щоб тебе забули Не тягни у бік коней Пливи вперед, як ті, акули Залиш ти пам'ять для людей
2020-02-06 09:30:31
13
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
ᴛᴏʀɪ ᴛᴀʏʟᴏʀ
👏👏👏
Відповісти
2020-02-06 09:35:57
2
Вікторія Прохоренко
Травой? Звучить дивно!
Відповісти
2020-02-10 22:21:28
1
Олександр Гусейнов
@Вікторія Прохоренко Згоден. Просто так не втрачається ритм)
Відповісти
2020-02-11 06:45:12
Подобається
Інші вірші поета
Чому сумний сьогодні Санта??? Ти одна сидиш сумуєш... Не варто мертвих зачіпати! Дивився в очі я твої
Інші поети
mrs_nali
@mrs_nali
Hedgehog
@K_Sterben
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2493
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12713