Древо пам'ятає
Олександр Гусейнов
Широкий степ, а в центрі поля Стоіть одна-сумна тополя Ми розійшлись, нас вже немає Та древо все ще памятає Всю ту любов, всі ті слова Котрі тоді ми говорили "Навіки твій, а ти моя" Такий там напис ми лишили Минуть роки та почуття Твої всі зникнуть назавжди Ти ні та древо памята На нім відбито слід журби Минуть роки та почуття Памятатиме Тополя Пішла навік без каяття А я віддав тебе без боя Колись один гулявши степом Я познайомився з тим древом Тополі відкривав секрети Бо люди то пусті карети Без тормозів все прямо їдуть Не помічаючи нічого Для спілкування не підійдуть Не мають мізків-хочуть всього Було так тихо, так чудово Відпочивати від усього Від тих людей та злих гримас Від надокучливих всих мас Та якось я в життя впустив Ту, котру так я покохав Над древом вітер грізно вив Я дурнем був, а він все знав...
2019-01-20 08:43:45
10
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олександр Гусейнов
Дякую)
Відповісти
2019-01-20 18:12:41
Подобається
Інші вірші поета
НАШ РІДНИЙ ДІМ Відьма зуб точила на Івана "ВИПУСКНИЙ" Ми зустрілися не в тому часі
Інші поети
Merlin911
@garovan321
M@ïN ThïNg
@mainmoha
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16798
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2166