Коханці.
(18+)
Вони таємно зустрічались, Адреналін їх захопив. Без пам'яті вони кохались, Проте ніхто з них не любив. Вона в авто його сідала І вони мчалися у даль В якомусь лісі зупинялись І він зривав із неї шаль, Вона тремтячими руками , Знімала з плеч його пальто, Обпершись обома ногами, Об його збуджене єство Він швидко зняв з неї сорочку, Й відкинув ніжно на сидіння, Губами впився в її шию Немов вода в чиєсь коріння Куйовдив пальцями волосся І грався із її соском А губи опускались нижче І зупинились над лобком. Гаряче тіло вигиналось Мурашки бігли табуном Він пестив пальцями тендітно Ласкав завзято язиком... Вона підвелася граційно, Вся збуджена,уся шалена, Мов кішка стала на коліна Й торкнулася до його члена... А він дививсь у її очі Зіжав в кулак її волосся, Напружено чекав фіналу– Та це чомусь не відбулося ... Продовжили вже на капоті... Вона обперлася руками, Свою тонку прогнула спину, Він увійшов до її лона І це все було беззупину. Чим раз і поштовхи стихали, А дихання було все важче Вони стонали і стонали, Бо їм було все краще й краще... Ось пік...Ще трохи... Він втомився... Вкусив її за мочку вуха, А потім плавно зупинився. І ось мурашки знов промчали, А потім сильно обпекло, Вони хвилину так мовчали, А потім сіли у авто. Він запалив свою цигарку, Відкинувшися на сидіння. Вона вдягалась неквапливо, А у ногах було тремтіння... Поволі пристрасті вщухали, Вона дивилась у вікно І всю дорогу так мовчали, По трасі мчалося авто...
2020-10-10 12:33:45
6
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
10
3212
Кохаю
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць, І тихенько, крізь світ, побіжу, І нехай вже позаду мільйони столиць, А я в полі тебе обійму. Обійму і заплачу від щастя свого, Мабуть, більшість йому навіть заздрять, А мені вже давно на них все одно, І на те, що вони мені скажуть. Я, мій милий, єдиний, тобою живу, І в повітрі ловлю твої нотки, Я для тебе співаю і стрічку нову, Запишу у своєму блокноті. Ти малюєш мій сон із мільйону казок, У якому такі різні барви! Ти даруєш мені той рожевий бузок, А із ним, мов мереживо, чари. Від обійм, поцілунків твоїх я горю, Мов метелик над вогнищем синім, Боже мій, якби знав, як тебе я люблю, Якби знав, як без тебе я гину.
98
15
7504