На вічну пам'ять...
Оксана Климко
Живеш життя і кожним днем радієш, Будуєш плани і про щось ще мрієш... Та враз одна подія все стирає, Усе темніє і довкола завмирає... І ти не можеш зрозуміти,ну для чого? Ну що він, Господи,зробив тобі такого? За що ,його,від нас ти забираєш, Усю сім'ю в сльозах ти залишаєш... Та потім заспокоюєш себе,що він, від нас, у кращий світ іде. Його зустріне батько й обійме, І за собою в вічність поведе. Та якось важко це збагнути, Не можеш горе це забути, І все чекаєш,що прийде І усміхнеться й обійме... І пройде ще багато часу і пролетять роки... Та в пам'яті завжди ти будеш, В серцях ти будеш навіки. Ти знай,тебе всі пам'ятають, І мати плаче,брат скучає, Всі рідні хочуть повернути, Й не можуть друзі всі забути. Хай лебединим пухом буде тобі земля, І вічним і щасливими на небесах життя.
2021-03-25 12:32:29
4
0
Інші вірші поета
Навіщо ми страждаємо?!.. Відкрий свої очі. Без назви. Молодому подружжю...
Інші поети
Girly M
@Girly_m
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2418
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12009