Страх

vlusya

Наводить страх Шум вітра Виття істоти На місяць,що від страху Ховається за хмари. Гм.Не варто йти самому Повз місце Де чутне шум вітра,виття, Можливо, страшна істота ув'язнена там Хтозна чи зможе той хто йтиме повз то місце, Пройти без страху ув'язненої істоти. Хоч навряд схоче вона не поділитись ним. Адже та істота втратила шанс на визволення,–забувши про спокій навік. Чи той хто йтиме повз то місце,зможе побороти його і звільнити істоту Заспокоївши її? З часом вона сильнішила насолоджуючись страхом інших Побувавших там. Тому чи стане той,все ж сильніше,за страх,що предстане? Заспокоїть істоту й сам поборить свій страх. Та зробить те місце щасливим.

2020-12-28 20:26:38

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Green Cherry

Дуже круто 😎 👏 👏

Відповісти

2020-12-28 20:38:33

1

vlusya

Дякую 😊

Відповісти

2020-12-29 04:35:23

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4941

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12635