Мороз

Віталій Жох

Неначе старець сивий Своїми кроками холодними Сповз на земленьку білую Мороз віковий Повітряними і невидимими рухами Заповзає він в усі можливі шпаринки і закутки Мертвим дотиком торкається усього І своїм поважним „Я” Наповнює усе І з незрівнянним талантом Пікассо чи Ван Гога Да Вінчі чи Мікеланджело Тихим пензлем Та білою палітрою Ставить печаті своєї руки Він сповнює собою наше буття Крижаними руками окутує нас Цілує нас своїми синіми губами Залазить у наше єство Незміримою цікавістю Випитує хто ж ми насправді З його невідворотним приходом Вода перестає бути живою Трава перестає бути зеленою Дерева стають химерами А небо своїм сивим поглядом У змові із старцем Своїми незміримими легенями Надуває на життя Ореол назвіданості та розпачу

2021-01-16 22:49:45

Інші вірші поета

Співці безсмертних од Колгосп нашого часу Крізь вогні канонад Лицар

Інші поети

Nik-chan

@nikchan

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Леонид Коляда

@im_space

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14787

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12009