Удвох
Романія Мороз
Годинами могли говорити ми вдвох, Співати пісні, пробачати удвох. Удвох могли ми гори долати. Долати, долати, людей всіх попереду минати. Удвох могли ми бути світом, Великим, чистим і привітним, де вміли літати, як птах високрилий, як сонця яскраві всю ніч освітити... . Та, мрії наші і сподівання, розсипались синім кришталем, Бо кожен вибрав свою точку сповідання, І спадали дружні листочки, день у день. І від квітневого суцвіття, Лишились хіба що, змарнілі, засохлі гілочки, На яких і птах, не знайшов би прихистку, Не те, що би дві різні душі.
2020-03-01 18:57:25
4
0
Інші вірші поета
Ніч Мелодія життя Лист Ти можеш бігти, знову
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13525
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13093