Rebeldia
Muitas vezes eu não me compreendi. Na dificuldade em ser o que o mundo quer procurei aprovação. Já quis agradar aos outros, mas isso é pura submissão. Não sou boa em limpar casa, fazer comida, ir para o culto e não ter opinião. Me defini rebelde, rainha da treta. Expus minhas ideias e me expus demais. Chorei também mas isso ninguém viu. Inflei meus pulmões: essa não é a solução. Cansei de estar em cima do muro, de segurar o muro de empurrar o muro. Decidi bancar minhas contas, minha breja e minhas escolhas. Que culpa que eu tenho se o mundo não cabe nos meus planos? Descobri que para conhecer a si mesmo não dá para ser seguidora de ninguém. Quem segue imita e alivia a responsabilidade de ser. Amo a liberdade e não preciso de like para sobreviver. Procuro quem compartilhe: ideais, amor e conhecimento. Me dou o direito de me rebelar nem que isso me faça forasteira. Forasteira pro mundo que não coube nos meus planos. Talita Coelho (29/03/2018)
2018-04-12 23:55:13
7
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3873
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11394