Вірші
Вітер II
Вітер не втихомирюється анітрохи
Все по повній пустує пустопаш
Змітає листя з крони на тропи
І шаленим штормом наступає по стопах
Тих, хто скитальником стражденним
Колобродить по кожним воротах
Тиняється, спотикаючись об терен,
Немов в покарання за найтяжчі пороки.
Неприкаянні і несковані нічим і ніким,
Вони, прокляті, снують собі без потреб,
Днем за днем, ніч за ніч, і так віки
Минають, як їх короткого життя момент.
1
0
193
На жаль
На жаль, лиш полум'я війни
Освітило наш могутній дух.
На жаль, лиш криваві ріки
Змили меншовартості бруд.
На жаль, лиш постріли зброї
Оглушили промови гнійні й голосні,
Збудились поривання до волі
Й стали всі насмішки пусті.
На жаль, я був сліпим,
Добровільно блукав у тьмі,
Тепер неначе хтось мене зцілив,
І всю правду нарешті я узрів.
1
0
99
Пустота
Пусті рухи, пусті кроки
І пустота панує в голові,
Де тліють десь ідеї сонно,
Та німіють від пустої ходьби.
1
0
107
Мертве місто
З похмурих, темних небес
Примарний вісник божий
На землю спалену несе
Уже умерших сльози,
І жертв, невинно вбитих
Від смертельних куль.
І громом лунають крики
Замученних від вражих рук.
І будинки бетонні шкірять
Свої залізнії зуби,
Хоча не чутно навіть сміху
У сонному царстві смутку.
Не горять сімейні вогні
В холодних, мертвих оселях,
І спокій примхливий згорів,
Підпалила його артилерія.
І де-не-де, як привиди,
Блукають живії люди,
Плач не в змозі спинити
Від невимовної туги,
І проклинають тихо й грізно
Кривавого звіра війни,
Закликають його із світу
Навіки в небуття піти.
2
0
105
Час
Час - то досить дивна штука
І не допетраєш ніколи -
То він наче не спішить нікуди,
То летить, мов швидкі соколи.
То хвилинами йдуть години,
Та в інший момент навпаки,
Від чого біжиш, дзиґарь схопивши,
Як той кролик у чуднім ковпаці.
І голова болить до скону
Від тої незрозумілої проблеми,
Чи то рухатись постійно скоро,
Чи то все повільно, по-маленьку.
Ось, здавалося би, немає рішень,
І в цім тумані навіки згаснеш ...
Та є розгадка на поверхні -
Треба все робити вчасно.
1
0
105
Вибір
Вибір мучає мене, і відповідати конче треба:
Чи нести тягар цей до кінця,
Немов масивний хрест на спині,
Чи злетіть у хмари мрій, мов ластівча,
І купатись в золотом промінні безупину,
Проте і життя земне стане несамовитим пеклом.
О, мука ця мене не полишає:
Як ребристі вовки кусень м'яса,
Вона мене терзає так ненаситно.
Та саме думання здається марним,
І вже гадати нема сили
Над безжалісним питанням.
1
0
95
Трьом супутникам
Втомо, тяжча за диск земний,
Подаруй спокій і насолоду,
Всі турботи навіки зітри
З очей моїх та розуму.
О, біль, нестерпний й гострий,
Немов черги відточених мечів,
Дай мені стремління боротись,
Стремління жити й уперед летіть.
Страху, темніший за бездонні прірви
Указуй своїм жахливим перстом
Мою стезю крізь озера, гори, ріки,
Що зміїться не одную верству.
1
0
70
Вісник шепотів і шелесту
Стезі стирає стопами
Вісник шепотів і шелесту,
Вісті носить строкаті
Та історій містичних силенну.
Він слухає і шепоче
Сказання старезні та свіжі,
Про світанок після ночі,
Про смерть і світло співи.
Прислухайсь до його слів,
Споглядай його сторухи,
Крізь спалахи сміху та струмки сліз,
І знай - він завжди ступає поруч.
1
2
136
Попіл
На життєвім шляху, терновім,
Одного разу побачиш і ти
Дивний сріблястий попіл,
Що летить із древніх світил,
З тих, що були тобі колись
Дороговказом і взірцем,
Що кричали тобі — "Борись!".
Тепер настав їм кінець.
Вони вже згоріли дотла,
Розсипались на дрібний попіл.
І посипана ним голова
Не в змозі думати, "все потім".
І без зірок тих далеких
Наступає темрява підла
Та завдання нове із нелегких,
Почнеться довгая битва
Між тобою, простим і невинним,
Як той агнець божий,
І монстром, здатним вбити,
Вічно жадним до крові.
Він забиратиме знову і знову
Тебе у мертвий смуток,
А ти рань його тяжко в бою
І боронися далі мужньо.
Та впаде він врешті решт
Бездиханним, мертвим тілом,
А тебе чекатиме вже
Нових зірок ясне світло.
1
0
141
Небо
Над тобою лиш спокійне небо
Що зорко вдивляється в тебе,
Пірнаючи в глибину твоєї душі,
Коріння синє хоче пустить.
І розквітнуть тоді буйні квіти,
Зникне десь цей світ примхливий,
Лиш лишаться спокій таємничий,
І легкість, як у вільної птиці.
Так пусти його як найшвидше,
Хай клітку кістляву відкриє.
І випустить тебе у даль небесну
Туди, до Істинного себе.
1
0
95
Сонний
Осінь. Вечір. І місяць круглоликий,
Що світить другим, блідим сонцем.
І я, в ці чарівнії хвилини,
Плентаюсь між тінями сонний.
Клич німий, десь поза світом,
Зве мене на стежки дальні.
А я лиш чую, як листя шепіт
Розказує забуті балади
І бачу розмитим оком
Розплавлені місяцем міста.
І ось, крок за кроком,
Мій втомлений розум засина.
2
1
84
Вітер
Віє вітер раз у вік,
Вітер різких перемін.
Він повіє, покружляє,
Поміняє все місцями:
Із знедолених і бідних
Зробить він майстрів війни,
Перетворить в попіл-прах
Узурпатора-царя,
Перериє всі основи,
Швидко новії сотворить
І покаже новий шлях,
Тільки ти не прозівай.
0
0
105
Пустеля
Кинь оком погляд короткий
У простори дикої пустелі,
Де вітри точать її корони
І тобі маршрути стелять
Серед мертвих велетів кістлявих,
Вічно тугою повитих.
На них ти можеш знайти славу,
Так і навіки в пісках спочити.
Загостри вуха свої приласкані
Недавнім світським віком,
Де шум і гам текли каскадами,
Але не в цій місцині дикій.
Тут вітри свистять аяти
На світанку, вдень та ввечері
Й мудрість надр летять сказати,
Б'ючись об темні стіни печери.
Відчуй, відчуй усім єством
Повітря складки бархатні,
Що при сонці смалять хлистом,
А вночі підземним дихають хладом.
Це твій шлях, дім й літа,
Повні болю, хворобами та кров'ю.
Але й ти готов хоч в небеса взлітать.
І ти вступаєш моторним і хоробрим кроком.
0
0
96
Ваша лірика
Ваша лірика - хобі ледацюг й геростатів,
Що обіцяють читачу ціле небо дати,
Але переживаєте за свої власні недостатки.
Три крапки - дурість, не сум,
Заголовні букви в гробу несуть,
А те що ритм як труп - не суть.
Ваші вірші - сміття, відходи,
Хоча недопоети всім відомі,
Коли вони тут, то лірика в комі.
5
0
286
Опудало
Жило-було в місті опудало,
На носі з дуба блистіли лінзи,
Руки його - тонкі гіллячки,
Підхватував легко всякі болячки,
Все шкереберть, куди він не ліз би.
І було в нього житті все запутано.
І так воно жило опудало :
Бігло на роботу без зупинку,
Переробило всю справу пильну,
Перечуло всі насмішки від колег
Почистило всіх авгієвих коней,
І знову ночувало в будці.
Так минали його будні,
Свят і відпочинку не мало
Весь час працювало.
Коли згнило опудало в будці,
Ніхто не закопав його навіть в клумбі.
2
0
205
Харити
Я міг веселитись в колі юних харит,
Чи міг з Аглаєй плясати кадриль,
Чи з'їздити в вічно прекрасний Мадрид,
Но чахну від душевної хандри.
Не манять мене далекі мандри,
Всякі розваги для мене марні.
Я просто в будці пустію і чахну,
Чекаючи свого судного часу.
2
0
128
Cogito ergo sum
Думки пожирають тебе, як гарпії,
Не хочуть вони ні краєвиди гарнії,
Ні з дамами вульгарний роман,
Ні читати бульварний роман,
Ні палаци і замки далеких країн,
А сотворить ідею з руїн.
Байдуже, чи буде наяву, чи ні,
Або здобудеш ти з нею чини,
Думки хочуть створить ідею
До смерті тобі ідеальну.
2
0
112
Залізна загадка
Кожну ніч, серед густих лісів і в'язких боліт,
Крокує величезне відро із гайок і болтів.
Тікає воно від допитливих голів
До країни вічних і гарячих пісків.
Йде цей великий павук із сталі від людей,
Не хоче навчатися їхніх постулатів і ідей.
Він не хоче якихось істин шукати
Він хоче бути прикритий вічними пісками.
2
0
109
Бродяга
Серед гірських шпилів
Іде бродяга вгору.
Свій зір він спинив
На велике свято народу.
Там внизу сміх і крики,
Вино л'ється ріками,
Веселяться чоловіки й жінки,
Та й інших кличуть гуляти.
А бродяга все йде й йде
Крізь нестерпний холод.
Не думає навіть про смерть,
Не муче його ні спрага, ні холод.
Ціль його нікому невідома,
Існування без неї наче кома.
2
0
106
Стежки
Міріадами плетуться стежки,
Так, що ніхто за ними не встежить.
Дехто будує по камінчику нову,
Більшість же не може найти по духу близьку.
Один іде вгору, але падає в провал,
Другий давно на перехресті пропал,
Третього стежка привела в чащу,
Четвертого - до монстра в пащу.
П'ятий бродить по шляху неріднім,
Шостому же заважають інші доріжки.
2
0
104
Павук
В центрі Всесвіту
Великий Павук живе,
Плете велику нитку,
А з неї все живе й неживе.
Його кігтики рухливі
Шиють промені й хвилі,
Зорі, планети, галактика,
Те, чого не уявляли атланти.
Коли все руйнує час,
Павук плете все знову.
Коли ж він покине нас,
Настане кінець небозводу.
2
0
114
Гординя
Зараз я розкажу про одну велику істину.
Вона не про культи, не про містику.
Вона про те, що завжди на поверхні,
Про те, хто скаче на людству верхи.
Це наша з вами гординя велика.
Вона не ховає свого справжнього лика,
А показує свою реальну силу:
Наказує вбити брата Божому Сину,
Знайде чи для великих воєн причину,
Чи амністію для жорстокого вчинку,
Або проведе по трупам людину всліпу,
Щоб порадувати її душу слизьку і липку.
Бреше ,що людина- вінок природи,
І каже, що треба про це писати оди.
Вона каже, що ми на світі найкращі,
Адже знає, що її вже розуми наші.
6
1
261
