Заберіть з мого серця цей біль!
Nadine Tikhonovitch
Заберіть з мого серця цей біль! Крижаніють очі, відмовили руки, Не відчуваю тепер власних крил - Заберіть хто-небудь ці муки! У сутінках знов, і спогади стерті, А я розіп'ята й прибита до скелі, І серце палає, жадаючи смерті, Та й завмирає навіки в пустелі. Заберіть хто-небудь цей біль! Він дере на шматки мою душу, Він найлютіший у всесвіті звір, Та я стерплю! Я маю! Я мушу! І знову руки чорні, руки криваві Тримають повітря, немов би каміння, Та це лише пастка - я марно благаю: Нікому немає у світі спасіння... А змій оточує муром вогненним, І до неба здіймається пил - Цей жаль людській нескінченний! Заберіть з мого серця цей біль! Заберіть з мого серця цей біль...
2021-02-20 18:06:53
41
24
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (24)
Nadine Tikhonovitch
@_ᎷᏋᏕᏕᏗ_Ꭾ воздух)
Відповісти
2021-02-20 20:09:24
1
Твоя Відьма
Як би хотілося його в тебе забрати... Пронизливий вірш, про змія дуже сподобалося🔥🐲
Відповісти
2021-02-20 21:07:39
2
Кэти
Такі вірші можна друкувати! 👏
Відповісти
2021-04-04 13:41:11
2
Інші вірші поета
Не відкладати людей Déjà vu Що б не траплялось у світі Aimer sans Internet
Інші поети
Irynka Ukrainka
@irynkaukrainka
11:11
@light_blue
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9024
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12046