Своєю дорогою
Nadine Tikhonovitch
Вона просила йти мене дорогою своєю, Вона благала місяцем і сонцем не любить... Та хіба ж я винна, що душею юною всією До неї рвуся, немов скажена, кожну мить... Вона зі мною, чесно, була завжди люб'язна, Та хто ж це звіра в серці розбудив? Я хочу бачити лише, нічого більшого... Будь ласка! Дозвольте написати хоч один, один ще твір! В очах - гроза, а в серці - полум'я та крига, Вона просила йти мене дорогою своєю... Чого ж хотіла ти? Ти й у всьому винна! Боже! Жінку покохала! Та я не дихаю без неї... Я не рухаюсь без неї... І люблю сором'язливо: Її очі сірі з зеленцею - то мій кисень для легенів... Я обійму її, хоч подумки, так ніжно і щосили, І віднині, як заворожена, йду лише дорогою своєю...
2020-10-13 08:54:59
29
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Nadine Tikhonovitch
Звичайно! Неуважно переписала з чернетки... Дякую, що помітили!
Відповісти
2020-10-13 12:09:17
Подобається
Danii
Як пронизливо...
Відповісти
2020-10-13 13:42:52
1
Андрей
Тоже печальная судьба
Відповісти
2020-10-24 11:58:51
1
Інші вірші поета
Я ніколи не зраджу... Те, що для тебе дурниці... Врятуй мене Маленький привид з вишневим серцем
Інші поети
Ana_Dana
@Ana_Dana
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
3364
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2716