10.12
Привіт. Це знов я. Я жива. І я не померла від туги.
Хоча знаєш, навряд чи я зможу пережити це вдруге...
Не тому що кохаю її чи когось більше за тебе,
Та знаєш, біль не лікує від болю — він тягне у небо.
Десять. Дванадцять. По колу. Ти знов не побачиш цей ранок.
Сьогодні, напевно, в пам'ять про тебе — бузковий світанок.
Знову не можу заснути. Мене знову мучить нудота.
Я звикла без тебе. Та від думок не рятує робота.
Так, не рятують розмови і надто цікаве навчання,
І навіть тривале — довготривале! — і щире кохання.
А буває, що так мало мене відділяє від тебе,
Коли пролітають над містом моїм ворожі ракети...
Це ще я... Я без сил... Що відчуваю? Сумую страшенно.
Знов загубилась. В серці моєму — нескінченні траншеї.
Минає час. Десять. Дванадцять. Ще одна згадка про тебе.
Перша дата з таблички. Дата, застрягла між моїх ребер.
Привіт. Це все я... Ти мій Бог і бачиш усі мої туги.
Будь ласка, лише не дозволь мені пережити це вдруге.
Хоча знаєш, навряд чи я зможу пережити це вдруге...
Не тому що кохаю її чи когось більше за тебе,
Та знаєш, біль не лікує від болю — він тягне у небо.
Десять. Дванадцять. По колу. Ти знов не побачиш цей ранок.
Сьогодні, напевно, в пам'ять про тебе — бузковий світанок.
Знову не можу заснути. Мене знову мучить нудота.
Я звикла без тебе. Та від думок не рятує робота.
Так, не рятують розмови і надто цікаве навчання,
І навіть тривале — довготривале! — і щире кохання.
А буває, що так мало мене відділяє від тебе,
Коли пролітають над містом моїм ворожі ракети...
Це ще я... Я без сил... Що відчуваю? Сумую страшенно.
Знов загубилась. В серці моєму — нескінченні траншеї.
Минає час. Десять. Дванадцять. Ще одна згадка про тебе.
Перша дата з таблички. Дата, застрягла між моїх ребер.
Привіт. Це все я... Ти мій Бог і бачиш усі мої туги.
Будь ласка, лише не дозволь мені пережити це вдруге.
Коментарі