Щастя
Щастя.
Що то. Незнаю.
Воно повсюду, літає, кружляє. І часом зникає.
Чому немає сміху у діток на вустах,
Чому ось та, людина, що чекає на свій рейс,
Сидить зажурена, не дивлячись на те,
Що в вікнах квітнуть абрикоси, що зараз дощ не йде.
Чому?
Куди зникає щастя у людей.
Чого його не помічаємо.
Йдучи повз його ми не вдихаємо?
Чому?
Чому у цьому, яскравому світі, де все таке незвичне і цікаве,
Всі люди бачать сірі рамки. І ходять з ними. І їх не забувають.
Чому в людей зникає радість в очах.
Не вміють люди радіти, тим маленьким непомітним дрібницями,
Що роблять це життя таким.
Таким насиченим, яскравим, таким як є.
А ми цього не бачимо.
Проходимо повз все,
Повз ту квітучу вишню, ті квіти різнобарвні,
Ту траву, зелен.
Але ж так не було завжди.
Колись давно, коли були малі ми
Коли літали по тій незвичній, і такій бажанній,
Зеленій траві.
Здавалось все чарівним.
Метелик, квіточка, бджола, що має два відерця в лапках.
Дощ, сонце і веселка, яку чекали з самого ранку.
Так є і так було.
То треба всім згадати ті хвилини,
Як ми замість грошей тримали листя різне.
І мали все.
Тоді ж й були щасливі.
2018-04-03 21:05:28
5
0