Сон писав
Анастасія
Вже ніби пошебки до сну Кричу... а сон мене минає... Повіки тиша розгортає, В нудьги обіймах потону. Мій погляд навстіж... зазирни, Налий до ложа краплю втоми, Як слово не втече від коми, Так не втечуть крізь пальці сни. Давно вже морок ніч наткав, Орнамент вкрив манірну тишу. Мені здавалося, що пишу... Хоча насправді сон писав...
2019-01-01 13:39:10
16
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Замечательный стих))
Відповісти
2019-07-28 10:37:42
1
Анастасія
@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) спасибо)
Відповісти
2019-07-28 10:38:07
Подобається
Олександр Чалий
Це найкраще, що я читав у своєму житті. Я в захваті!!!
Відповісти
2025-01-30 16:07:25
Подобається
Інші вірші поета
Німий простір Грим Сама про себе Безмовна тирада
Інші поети
CVLD BLVVDED
@Zaharchuk_Arsen
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2947
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12573