Щуру пощасливилося і він дібрався до потрібного будинку без пригод, що було непросто в цьому районі міста. На старій, вицвілій та побитій роками вивісці, не без зусиль, але можна було прочитати: “Фіоріна. Чари, ясновидіння, передбачення”.

Тоні насупився. Він не любив мати справи з відьмами. Та й хто любить? Але інших варіантів продати шишки не було, тому Щур постукав у двері.

— Заходь-заходь. — почулося з-за дверей.

Тоні відкрив двері, пересилив себе і рішуче зайшов.

Всередині все було так як і мало бути у будинку відьми. Напівтемряву освітлювали дві свічки червоного та зеленого кольорів, що додавали якогось задушливого терпкого та солодкого аромату. Як в якійсь крамниці тут був прилавок. Над ним висіли пучки якихось сушених трав, тушки кажанів, сушені жаб’ячі лапки та ще якісь предмети, про яких Тоні й гадки не мав, що воно таке. На прилавку стояло декілька горшків, з одного з них йшов жовтий дим. Сама відьма терла щось у невеликій ступці та бурмотіла себе щось під ніс.

Виглядала вона типово для відьми: стара, згорблена, величезний ніс гачком, волохата бородавка на щоці, глибоко посаджені очі під густими сивими бровами.

Щур кахикнув, щоб привернути увагу Фіоріни. Та нарешті перестала бурмотіти й подивилася на нього.

— Давай показуй, що ти там приніс. — відразу скомандувала вона.

Тоні хотів спитати з чого вона вирішила, що він щось їй приніс, а не, навпаки, прийшов за чимось, але стримався. Простягнув вперед мішок з шишками та мовчки відкрив його.

— Ага, шишечки. Шишечки-башишечки. — знову перейшла на бурмотіння відьма.

Стара сунула руку у мішок та дістала синю з фіолетовим відтінком шишку каргазанської ялинки. Піднесла до підсліпуватих очей, понюхала, поцокала язиком.

— А ти їх правильно збирав? На сьомий місячний день, опівночі, без одягу? — зиркнула відьма на Тоні з під густих сивих брів.

Тоні хотів збрехати, але слова застрягли у його горлі. Він тільки спромігся невизначено мугикнути, що можна було трактувати по-різному.

— Після збору занурював у кров сліпого зайця, вбитого на присмерках того ж дня? — продовжувала уточнювати відьма.

Щур промовчав, але не стримався та скорчив кислу мину.

— Ну таке. — пробурмотіла відьма.

Вони торгувалися чи не годину. Три рази Тоні начебто вже забирав свої шишки, щоб йти до іншої відьми, використовував чи не всі свої прийоми ефективного торгу, але й стара виявилася міцним горішком.

В якийсь момент Щур згадав, що на нього чекає отець Антоніо й вирішив таки пристати на останню пропозицію. Відьма відчула, що він дає слабину і запропонувала:

— Сім королівських дукатів за все — це моя остання пропозиція. Але на доданок, я ще зроблю для тебе сеанс ясновидіння задарма. Тільки тому, що ти мені подобаєшся. На онука мого чимось схожий.

Тоні махнув рукою. Хай йому грець. Він розраховував виручити щонайменше дванадцять дукатів, але було очевидно, що не вийде. Нехай вже те ясновидіння, хоч на доданок.

Відьма сховала мішечок з шишками під прилавком, дістала звідкіля королівські дукати, відрахувала сім штук, ще декілька разів перерахувала і нарешті віддала Тоні.

Потім щось забурмотіла під ніс та дістала каламутну кришталеву кулю. Протерла його хустинкою. Стара почала робити якісь рухи руками навколо кулі, наче гладила повітря над нею, її бурмотіння стало активнішим та гучнішим. Між руками та кулею виникла якась напруга, Тоні навіть побачив невелику блискавку, що вдарила з кулі до зморщеної долоні відьми. В каламутній середині кришталю з’явилися якісь яскраві вогники, що підсвітили його з середини.

Нарешті відьма замовкла, її очі закотилися і вона промовила вже зовсім іншим голосом:

— Те що ви так давно шукаєте завжди було з вами.

Після цього вона видихнула, очі повернулися у звичайне положення. Тоні все ще чекав на продовження, але його не було.

— Це все? — розчаровано спитав він.

— Якщо я більше нічого не сказала, то — все. — відповіла стара.

— Але що ж воно означає? — все ж таки випитував Щур.

— Не знаю. Через мене та кулю в цю мить говорять вищі сили. Я нічого не можу підказати з цього приводу. Тут тільки ти сам зможеш розгадати, що вони мали на увазі.