— Панотець, давай мені кошіль з грошима та діставай компас. Якщо я правий, то ми два йолопи, які не бачили те, що було у них весь час перед носом. — захекано прокричав Тоні, як тільки підбіг до отця Антоніо.

Служитель Фортунадіса ошелешено віддав кошіль і поліз в кишеню за компасом. Тоні відразу же поліз до окремого відділення зі своєю щасливою монетою і його наче крижаною водою обдали по спині. Відділення було пусте, а палець виглядав з дірки у ньому. Мабуть, вона впала через цей отвір. На щастя, відділення було всередині, тому монета просто попала до інших у кошелі.

Тоні почав гарячково шукати усміхнене обличчя Фортунадіса серед купи монет, але ніяк не міг знайти. Витяг кожну монету і відклав у окрему купку на тротуарі. Ні — точно нема жодної монети з Фортунадісом.

— Панотець, тут мала бути монета. Така з обличчям Фортунадіса. Ти … ти часом не брав її? — врешті-решт спитав Щур.

— Брав. Навіть дві. Це найдрібніші монети, які в нас були. Я подав їх бідолашному старому жебраку, який стояв тут на площі та плакав від своєї нелегкої долі. — простодушно відповів отець Антоніо.

— Як?! Якому? Де він? — сполошився Щур.

— Він вже, мабуть, пішов. Не переживай ти так, Тоні. Милостиню, що ми даємо нужденним, Боги повертають нам стократно. — спробував заспокоїти друга панотець.

— Що ти наробив! То ж і був Дух Фортунадіса. — у розпачі закричав Щур.

— Ще не все втрачено. Дивімося компас, ми знайдемо того жебрака. Хай йому грець, я дам йому цілий королівський дукат замість тієї дрібної монети. — ухопився він за надію.

Отець Антоніо розгорнув компас. Стрілка чарівної та дорогоцінної речі трохи покрутилася та вказала на Північ. Рубін так і не засвітився.

— Що це? Що таке? — розчаровано спитав Тоні.

— Здається компас більше не хоче шукати Дух Фортунадіса. — очманіло сказав отець Антоніо.

— Як це може бути? — здивовано спитав Тоні.

— Очевидно він виконав свою роль. Можливо Фортунадісу було важлива не ціль нашої подорожі, а сама подорож. Ми не знайшли Дух Фортунадіса, хоча він весь час був з нами, але, мабуть, кожен з нас знайшов щось набагато потрібніше і важливіше сам для нас. — задумливо відповів панотець.

— Може ти й правий, панотець. То, виходить, ми тепер можемо продати цей компас і зажити, як королі? — Щур вже заспокоївся і побачив гарні сторони у ситуації, що склалася.

— Ні в якому разі, Тоні! Ми повинні повернути компас до Храму. — відповів панотець.

— Навіть не думай. Тебе одразу схоплять та стратять. І мене заразом.

По-дружньому сперечаючись, вони пішли далі по брудним вуличкам славного міста Гренцлава, вже без будь-якої цілі, представлені самі собі.

Тим часом на дні каналізації лежала мідна монета. Саме в цю мить смердюча хвиля, що рушила з центрального колектору підхопила її та понесла до моря. Крізь каламутну воду, ніким не видимий, з монети посміхався Фортунадіс.