Стомлені але задоволені Тоні та отець Антоніо знайшли перший-ліпший гостевій дім. Тріснута пошарпана вивіска “Морський змій” бачила кращі часи та й будинок вимагав ремонту, але сил та бажання шукати щось краще вже не було.

Отець Антоніо постукав у старі розсохлі двері, які наче ледь трималися докупи за допомогою іржавих залізних смуг. Зачекав. Постукав ще раз, цього разу гучніше, так що розбудив чи не пів кварталу.

Врешті-решт за дверима почулося якесь скрипіння, сопіння, кашель. У дверях відкрилося маленьке віконце на рівні грудей панотця.

— Хто там? Чого треба? Я зараз міську варту позову! — почувся з-за дверей старечий скрипучий голос. Крізь віконце насторожено дивилися чиєсь око.

— Шановний. Ми — мандрівники після важкої та довгої дороги. Хотіли б відпочити. Чи нема у вас вільних ліжок? — служителю Фортунадіса довелося добре пригнутися, щоб його обличчя було на рівні віконця у дверях.

— Мандрівники? А гроші у вас є? — око спочатку підозріло подивилося на панотця, а коли погляд перейшов на Тоні, то градус підозрілості піднявся ще вище.

Отець Антоніо мовчки продемонстрував долоню з монетами. Око з жадібністю подивилося на блиск металу у світлі Місяця. Зробило якісь розрахунки. Через мить віконце закрилося і з дверима почулися звуки засовів та замків.

Нарешті двері відчинилися. За ними стояв невисокий горбатий старий. Він був одягнений у нічну сорочку, яка явно потребувала прання. Сіде волосся вибивалося з-під нічного ковпака, великий горбатий ніс прикрашала чимала бородавка. В руках він тримав пивний кухоль, якій замінював йому підсвічник. Свіча в ньому страшенно чадила та давала мало світла.

— По два талери з кожного і гроші вперед! — категорично заявив старий.

— Ого! Чи не забагато? Сподіваюсь, це зі сніданком. — сказав наугад Тоні, хоча абсолютно нічого не знав щодо місцевих цін на ночівлю.

Господар “Морського змія” роздратовано пожував губи, але відповів:

— Зі сніданком. Давайте гроші.

Панотець відрахував чотири талери та простягнув старому. Той жадібно їх схопив та тут же сховав десь у складках своєї нічної сорочки.

Як тільки старий провів Тоні та отця Антоніо до маленької кімнати під дахом, вони завалилися спати прямо в одязі.