Вірші
Чи є ще ті, у кого кров без фальші
Чи є ще ті, у кого кров без фальші?
Хто чесний до кінця з своїм сумлінням?
Хто визнає, що є за нього кращі
І не ховається від гострого прозріння?
Чи вміє хтось віддатись почуттям,
Ось так, щоб догоріти без останку
І не шукати потім вороття,
І не чекати для початку знову ранку?
Хтось може бути просто небайдужим?
Або зізнатись чесно у апатії?
Чи вільно дихати на повні груди?
Не перейматися, що потім будуть наслідки?
Завжди хоча б в одному із аспектів,
Або хоча б в житті одного разу
Спливає фальш із невідомих нетрів,
Бо не існує в світі ідеалу.
1
0
250
Тим, хто зараз палає у пеклі
Тим, хто зараз палає у пеклі,
Поміж кіл несмішної комедії
Принесіть хоча б склянку води
І не треба кришталю богемії.
Тим, кому боже світло пророчили,
Заверніть у пакет хоч би попелу.
Хтось із нього обернеться феніксом
Чи ж покриється вщент глухим мороком.
А до тих, хто вважав себе праведним
Піднесіть найпрозоріше дзеркало,
Розірвавши бельмо із затьмарення,
Прокладаючи шлях до відвертості.
0
0
431
Вимикай і більш нічого не чекай
Вимикай і більш нічого не чекай,
Спустись з гори рожевих обіцянок.
Не йди – лети і ніч не пробачай,
Не злизуй краплі із спустошених бляшанок.
Не вір у те, що зійде знову завтра сонце,
Не намагайся перезняти вільний кадр.
Чомусь простіше довіряти незнайомцю,
Коли довкола недороблений театр.
Це ж так не складно жити, складно вміти
Не спокушатись на приховану оману,
Знаходити для мрії стерті іскри
Й звільнитись від набридлого дурману.
0
0
281
Відкривай парасольку, бо летять голуби́
Відкривай парасольку, бо летять голуби́,
І почнеться не райдужна злива.
Скільки мотлоху тліє в твоїй голові?
Чому в дзеркалі косо і криво?
Ти пливи, бо невпинно несе течія
І інакше, напевно, уже неможливо.
Підпишись під усім, що диктують з добра,
Бо до мрій і бажань немає їм діла.
"Живеш так, як потрібно", - здавалось комусь.
Голоси їх лунають нестримно, квапливо.
Але ти бачиш вітер і чуєш сурму,
Дивний шепіт зсередини зве непомітно.
Голуби́ відлетять до закублених гнізд,
Та і злива пекуча точно не вічна.
Відірватись від мотлоху складно, повір,
А у дзеркалі часто то правда, то кривда.
Головне позбавлятись невдалих угод,
Домовляйсь із собою, хоч це і складніше.
Тільки підпис в душі тобі вкаже на крок,
Усе інше - не суть, просто будь сміливішим.
0
0
370
Він мене роздирав на шматки
Він мене роздирав на шматки,
У прямих і прихованих сенсах.
Я не знала куди мені йти -
У вікно чи по зігнутих рейках.
Легше просто не бачити сни,
В них відверто і щиро щаслива.
Я сьогодні пишу лиш собі,
Бо це іноді так надважливо.
Я не річка, пісок, не струна.
Порівняння сьогодні лукаві.
Просто я паралельно жива
У світах чорно-білих яскравих.
Так буквально умножив на нуль,
Щоб згубила і істину, й віру,
І розлогу, не сковану суть,
Забуваючи, що надважливо.
Він роками мене гнав туди,
Де згорають зірки швидше лампи.
Я змирилась з порожнім "прости",
Він вважав, що мій розпач - то краплі.
Він мене роздирав на шматки,
Але то було зібгане тіло,
Бо я душу змогла вберегти
Й до життя все так само горіла.
1
0
271
Знову вибух в твоїй голові
Знову вибух в твоїй голові
І спокійна посмішка зовні.
Хтось сказав: «Ти не зможеш дійти,
В тебе надто короткі ноги».
Ти змотаєш в клубок свою ціль
І запнеш у куток власну гордість,
Ти свідомо зануришся в тінь
І покірно зариєшся в постіль.
Але вибух в твоїй голові
Вже не дасть заснути спокійно.
Пройде вічність, а, може, і дві,
Зрозумієш, що це надважливо.
І ти будеш летіти, не йти,
І не спинять короткі ноги,
А осудять лиш куці кроти,
Що ніколи не знайдуть дороги.
1
0
203
І раптом повернулися три крапки
І раптом повернулися три крапки,
Які давно покинули рядки,
Звикаю вірити у неможливі знаки,
Шукаю зміст, де його краще б не знайти.
Летіти – дивне слово, купа значень,
В польоті тягне до погаслих ліхтарів,
Які потухли серед незліченних прагнень,
Без шансу для найменших щирих див.
Чи є різниця між горіти і згорати?
Чому так швидко догасають ліхтарі?
Я залишу ось тут три дивні крапки,
Щоб йти до світла, відірвавшись від землі…
0
0
243
Як знайти свою точку щастя
Як знайти свою точку щастя?
Непросте і вагоме питання.
Для одних – це Багами й Панама,
А для інших – власна вітальня.
Люди дивні, по суті, створіння:
Мають все і не бачать радості.
Ходять поруч свого сумління
В колах вічно забутої слабкості.
Щастя поруч – банально і просто,
В ріднім погляді, теплому дотику,
Без епітетів круто загострених
І метафор безглуздих в два поверхи.
Воно є в кожній точці Всесвіту,
Є і буде, без зайвого сумніву,
Не зважай на чужі проекції,
Там немає нічого, крім гумору.
Широта твого щастя – лиш ти,
Довгота – що тебе оточує.
Вирушай, ще не довго іти,
Кожен крок довжину скорочує.
1
0
214
Останніми стихнуть пісні
«Останніми стихнуть пісні» –
Сказав хтось не дуже відомий.
Помер він, мабуть, в самоті,
А, може, і жив в темноті…
Пісні не вмирають ніколи.
В піснях і в поетів словах
Є сила велика, незламна.
Ця сила у чистих думках,
У щирих, простих почуттях.
Їх вірність словам нездоланна.
У кожному з нас є пісні:
Якісь прозвучать так знайомо,
А інші – немовби чужі,
Хоча і ясні, голосні,
Про що – лише Богу відомо.
І в кожного з нас є мольберт,
Навколо усе – то є фарби.
Малюй сто п’ятсотий портрет,
Пиши свій єдиний сонет,
Збери хоч якісь в житті лаври.
Знайди одного слухача
Або підкори ти мільйони.
Не рубай свою мрію з плеча,
Твоя ціль – гостріша меча,
А пісні не вмирають ніколи.
1
0
209
Серед рядків закінчились чорнила
Серед рядків закінчились чорнила,
Годинник на світанок натякав,
Забуті рими зрощували крила,
Останні зорі ранок позбирав.
А далі — день, так само, як і вчора,
Але з старою мрією в руках,
Яка вже зблекла, зблідла, майже чорна;
І знов вогонь горить в твоїх очах.
Я повертаюсь до порожніх сторінок
Уже пожовклих аркушів від часу,
Зливаючи новий потік думок
І повертаючись до власного парнасу.
1
0
184
