Правда любові
Розлучили нас навіки,
У світах, що далекими стали.
Кожен день — сльози на щоках,
Світ знищує мій спокій.
Вони пили мою гарячу кров,
Насолоджуючись її теплом.
Я підняв бунт у цій тиші,
Знищене серце в бою.
Скільки болю проніс,
Скільки зневіри в собі носив.
Твоє серце — моя мета,
Твоя усмішка — моя нагорода.
Я весь мертвий,
Прийшов до твого чарівного світу.
Тисячі днів шукав тебе,
Тисячі ночей ридав, кохана.
З сірих днів,
Коли життя здавалося тінню,
Не настала мені свобода.
Побачив найяскравішу вулицю,
І там ти, моя дівчино.
Забула мене,
Навіки.
Сказала, що кохатиме,
Навіть коли світ стане проти нас.
Ти в обіймах іншого,
Це вбило мене,
Неначе постріл у серце.
Лавина думок накрила,
Мозок не міг повірити
В цю жорстоку правду.
Переді мною руйнується
Мій романтичний світ.
Одне питання: навіщо?
Коли ці думки були лише брехнею,
А стали правдою.
Байдуже до людських правил,
Закричу від нестерпного болю.
Рву своє розтерзане тіло.
Люди прибігли,
Як хижаки на жертву.
Але і ти з ним прийшла,
В твоїх очах — страх і здивування.
Весь блідий,
Неначе смерть.
Встану з кайданів,
Які тягнуть вниз.
Хитаюся, немов у п’яному танці,
Зачарований гірким розчаруванням.
Тіло заливається кров'ю,
Старі рани розпорошені до нестями.
Люди б’ють на сполох,
Бо вперше бачать кров.
Я намагався зупинити рани,
Але йду далі,
Залишаючи свою темну кров.
Вона забруднюється у топоті чужих ніг.
Йду, йду...
Останній удар у серце,
Останній подих,
Останні муки мої.
Остання любов моя.
І впаду на бруківку, облитий кров’ю.
Помру від фатального удару.
21.09.2024
1
0