Тихий шепіт, що кличе униз
Тихий шепіт, що кличе униз,
Вона уже в пеклі й тягає розжарений хмиз.
Її покарали та забрали життя,
Вона тепер навіки спокутує своє буття.
У неї горять руки, що нагадують про нього,
У неї палають очі, що пам‘ятають постать про постать його.
Її прокляли через кохання,
Її знищило постійне шалене бажання.
Не можна любити сволоту,
Через неї лише прогрузнеш в болоту.
І вона це все заслужила,
Адже своє серце в його руки віддала.
Вона свою душу загубила,
Адже його на ноги підняла.
05.04.2021
0
0