182 лютого

Деміра Рейн

Привіт, мій друже, бач світанок, такий вже звичний у війні, А ти згадай той чорний ранок, коли здригались ми усі, А ти згадай, той холод лютий, що був назовні та в душі, Привіт, мій друже, ти не забутий, як і ніхто на цій землі. Тут все змінилось, стало тихо, лиш час від часу приліт ракет, Та ми тримаємось всі разом, надіємось, що все пройде. Війна ще тут, ще не минула, а ми уже звикати стали, Бачиш, як швидко промайнула, весна – яку ми не чекали. Пишу тобі, що вже не плачу, хоча моментами бува, І відчуття тепер інакші, ніби спустошена земля. Так опустів довкола світ, ніби чуже стало життя, Не повернемося ми назад, минулого уже нема. Скажи мені, ну як ти там, у нас тут літо календарне, Хоч обіцяли нам тепла, ці обіцянки стали марні. Привіт, мій друже, це знову ранок, і літо це — холодом скуте. Перегорну свій календарик, а там сто вісімдесят друге лютого. ______________ 24 серпня 2022 шостий місяць війни

2022-09-28 10:07:39

9

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Деміра Рейн

неймовірно болючий.

Відповісти

2022-09-29 18:56:55

Подобається

Деміра Рейн

на жаль, людей не повернуть вже, мені байдуже на будинки, на дороги, на все інше (моя егоїстична думка) але людей не повернуть, вони вже зникли, а з ними зник весь світ, відчуття, що тебе тут більше нічого не тримає, що цей світ в один момент став настільки чужим і пустим, це як сісти не в той автобус і приїхати не в своє місто (по-іншому не знаю, як описати)..

Відповісти

2022-09-29 19:02:12

Подобається

Деміра Рейн

я навіть не знаю, де цьому межа, коли щодня все знову і знову ти помираєш з кимось, а на ранок ти знову умовно живий, до того моменту, поки не поховаєш себе знову

Відповісти

2022-09-29 19:07:31

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

6105

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

45

8

5122