Ти назбирала
Ілля Мар'ян
Ти назбирала собі на Мальдіви, Ти назбирала собі на айфон, Ти назбирала собі на квартиру У пацана, що тримає завод. Ти назбирала і звісно ж ти рада, Що тепер маєш гроші й "престиж", Також ти маєш червону помаду І гарні груди до самих колін. Будеш віднині жити багато. Збирати на щастя усім не дано. Тобі пощастило, бо в тебе два батька, Одного з яких звати папік Антон.
2018-05-06 15:30:22
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Панк
Круто! І головне, правдиво
Відповісти
2018-05-06 19:23:02
Подобається
Ілля Мар'ян
@ Панк так, нажаль, але ліпше б це було не так правдиво:)
Відповісти
2018-05-07 17:05:15
1
Інші вірші поета
Це короче пісня (можу дати акорди) "Щасливий той..." Єдина серед тисяч Я люблю твої муки
Інші поети
قطة صغيرة
@Psycho_Kitt
Ren
@Panda_4010
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1958
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395