Мовозбур

Кирило Сорока

Мені куди податись чи побігти... Якби я знав то може і побіг... Ламаю ноги, п'яний, смолоскитом, Обличчям пада на поріг. Мій дім змінила біла вирва. Мої батьки живуть на чужині. Мій друг вставляє другі вікна, А подруга відстоює престиж. Мені не має місця серед плину. Мене прибило камнем до споруд. І як до річки я не стрибну Відіб'є знов у глухий кут. Каміння я, всесвітня посередність. Каміння я, чорт забирай! Камінням був і буду, що за чемність? В болото тільки не кидай! Під мулом складно сперечатись. Мій хід не чутно, я вже захлинувсь. Хоча, хотів я попрощатись. Чого ж з поразкою тягнуть? Хлопчина, дівка, хто б то був Хапає з дна мій дух та волю, Не запита чи я хильнув Чи я просив у них ту долю. Розмова далі дуже коротка Людина, будь вона свята Не відверне мене, скота Від руйнівного кулака Зірветься божий запобіжник На мить мене захопить грішник І буде лихо, будуть вишні Серед степів рости колишніх. Зів'януть ті хрести зі мною Як ляжу я спочить у полі Зійде врожай крізь вільну скроню Овиє тіло моцний джгут Але пародія канату Піде частинами гуляти Поки не відбудую хату І не навчу дітей стрибати По цвинтарю між плит завзятих Моїх ідей і сподівань 29.10.2022

2023-09-12 00:11:00

1

0

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

43

33

9252

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12610