Іноді

Людмила Скрипко

Іноді здається вже стара. Сторінок записано чимало В зошиті прожитого життя: Де була і де ще не бувала. Іноді буває хоч заплач Від утоми, що збирав роками. У тенетах радощів й невдач, Як дитині хочеться до мами. Щипле в носі, плачу від образ, Я ж не камінь - опускаю руки... І себе картаю повсякчас За дивацькі ті душевні муки. Але день завжди міняє ніч. І мене потроху відпускає. Знаю точно - вартує тих свіч Гра-життя, яку я проживаю. Я здорова, дім є і сім'я, Друзі справжні, хай і небагато, До душі мені моє ім'я - Подарунок-згадка мого тата. Не стара! У серці юна я! Я не мучусь з болі-нелюбові, Бо моя фортеця - то сім'я Де живем у мирі і любові. Хай ми різні, кожному своє, І у кожного своя розрада. Але це по-справжньому моє: Щастя й туга, розпач і розрада.

2021-10-22 17:44:30

2

0

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2336

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11395