Горе
Горе у віконце зазирнуло
І сухі долоньки потира:
"Ось отут я точно щось би втнуло -
Повна хата різного добра."
За столом зібралася родина -
Мати, батько, доньки і сини.
Цілий день у полі гнули спини.
Сіли повечеряти вони.
Горе тихо шкряба у віконце:
"Люди добрі, двері відчиніть.
Вийшла з дому я раніш ніж сонце,
Та іще ходить мені й ходить.
Син живе десь у чужій країні,
Доньок взагалі в мене нема..
У моїй хатині холодина,
І запасів їжі вже катма."
Упустили люди горе в хату,
Вмить затух в гарячій грубі жар.
Горе скинуло пальто своє картате
Й сіло їсти. Ніби на пожар
Все спішить, хватає і хватає,
Господиня знов нове, несе.
Не жаліє, сповна накладає -
Овочі, підливку і м'ясце.
Горе все ніяк добрать не може,
Що ж таке, чом в хаті знов тепло.
І притихло, наче на сторожі,
І заснуло, розімлів, воно.
Як прокинулось - очам своїм не вірить,
Всі кругом в роботі, хто куди.
Хтось кричить: "Ви мо б там перевділись?
Речі на стільці лишили ми."
Знов пішли усі гуртом у поле,
До робіт родині не звикать.
І лишилось в хаті тільки горе
На лежанці теплій почивать.
Подивилося - лишили їжу,
Теплий одяг, постоли, пальто.
Горе наче б і всміхнулось звично - хиже,
Та чомусь не може вже воно.
Звідусюди завжди горе гнали,
Били палками, спускали злих собак.
Чом же тут зігріли, пригощали,
Щось не те тут, точно щось не так.
Метушилось, істини шукало,
Навіть, тихо плакало воно.
У хатині тихенько прибралось
І собі світ за очі пішло.
І не було сил біди творити,
Душу гріло тих людей тепло.
Світ в пітьмі зуміли пробудити
Й зчарувати горе на добро.
2021-11-17 12:44:46
5
0