Ти - фурія екстриму

Лео Лея

Життя таке бентежне, життя таке тривожне. Ти знов необережно все робиш "що не можна" . Людську ламаєш думку і вщент стереотипи, Не мають порятунку, хто мислить однотипно. Горять орієнтири, запалені спонтанно, Від реплік (як сокири) знов щепки б'ють фонтаном. Ти мислиш нестандартно, проходиш ураганом Усе, що зветься "стартом", катком й монтажним краном. Збиваєш нові фішки, сітки і огорожі, Вогні сигнальні (трішки) - підсвітка на дорозі. Ти - фурія екстриму, на голову бездашна... Нажаль, не можеш "з кимось", лише сама - безстрашна.

2022-01-19 12:17:56

9

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Есмеральда Еверфрі

Ти пишеш немов про мене тут кожним рядком і словом, Неначе зуміла вжитись у мій хаотичний світ. Найкраще про нас напишуть не ті, що тримались поряд, А ті, що пройшли у ногу хоч пару десятків ліг.

Відповісти

2022-01-19 22:39:15

1

Лео Лея

@Есмеральда Еверфрі Слова твої - щира правда, та й поруч хто - теж "у ділі", Сьогодні, а, може, й завтра усе смакуватиме сам. Бо, навіть, якщо лиш краплю наблизиться, то на тілі Своєму відчує (раптом), як ниє найменший шрам Від наших активних практик, щоденних і щохвилинних (зазвичай, словесний дротик лишає свій слід полинний)... Ти зрозумієш цей каламбур😉

Відповісти

2022-01-21 19:09:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1440

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11471