Ти - фурія екстриму
Лео Лея
Життя таке бентежне, життя таке тривожне. Ти знов необережно все робиш "що не можна" . Людську ламаєш думку і вщент стереотипи, Не мають порятунку, хто мислить однотипно. Горять орієнтири, запалені спонтанно, Від реплік (як сокири) знов щепки б'ють фонтаном. Ти мислиш нестандартно, проходиш ураганом Усе, що зветься "стартом", катком й монтажним краном. Збиваєш нові фішки, сітки і огорожі, Вогні сигнальні (трішки) - підсвітка на дорозі. Ти - фурія екстриму, на голову бездашна... Нажаль, не можеш "з кимось", лише сама - безстрашна.
2022-01-19 12:17:56
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Есмеральда Еверфрі
Ти пишеш немов про мене тут кожним рядком і словом, Неначе зуміла вжитись у мій хаотичний світ. Найкраще про нас напишуть не ті, що тримались поряд, А ті, що пройшли у ногу хоч пару десятків ліг.
Відповісти
2022-01-19 22:39:15
1
Лео Лея
@Есмеральда Еверфрі Слова твої - щира правда, та й поруч хто - теж "у ділі", Сьогодні, а, може, й завтра усе смакуватиме сам. Бо, навіть, якщо лиш краплю наблизиться, то на тілі Своєму відчує (раптом), як ниє найменший шрам Від наших активних практик, щоденних і щохвилинних (зазвичай, словесний дротик лишає свій слід полинний)... Ти зрозумієш цей каламбур😉
Відповісти
2022-01-21 19:09:13
Подобається
Інші вірші поета
Душу закрий на замок... Віршований каламбур... Думки-волоцюги Нічне безглуздя
Інші поети
Asker Nerys
@Asker_Nerys
Mary Anywhere
@tamdedobre
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8887
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1294