І
Іноді сумую за тими, кого нема В моєму житті або і зовсім на світі. Але це поширене: "Відпусти, ще прийде весна". Іноді легше себе застрелити. Як можна забути спільні миті, Розмови серед нічної блакиті? Те, що пішло, вже не твоє, Як жовте листя, - перегніє. Сьогодні я ще раз, в останнє, Поблукаю мережами серцевих сповідань. Я знаю, що відкриються рани, Це особиста кара, без вагань.
2022-10-16 18:22:01
19
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
"Поэтическая эльфийка" - WtS
Дякую🍵
Відповісти
2022-10-16 18:58:34
Подобається
Лео Лея
Чудовий вірш про те, що іноді важко відпустити.
Відповісти
2022-10-16 19:34:48
1
"Поэтическая эльфийка" - WtS
@Лео Лея Дякую 🍵☀
Відповісти
2022-10-16 20:33:25
1
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3310
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12155