Маріонетка

Ізидора Пономар

Нарешті каченя стало лебідкою. Сльози гіркі покладемо в копілку стареньку ми. Кануть у літа спогади дневні. Де ти був майстром, а я в руках твоїх маріонеткою! Де ти вертів мною в різні сторони! Поки не з'явилася на вітрині лялька броска і нова... Й не залишив мене ти одну пилитись на поличці там, вдома... Й сам не пішов бавитися з раніше тобі не знайомою. Поки одну міняв ти на іншу, я все ще лишалась десь там, на старому покинутому горищі... Поки роки не пройшли й не зрозумів цінність старої ти іграшки. Ціна якої з кожним роком ставала все вище! На жаль, це усього лиш метафора... Й повернути старе ти не ладен. Бо іграшка цінна встала і з поспіхом кудись собі покрокувала! А тебе забавлятись на самоті з другими зостала... Бо на відміну від маріонеток душа в неї жива й смертна! Біль, той, що нанесли він був доволі-таки злободенним. Терпіти його втомився і мертвий б. Але ти не зрозумів жорстокості свої, прийшлося від тебе втекти тій! Що чекала на тебе у муках щоденних! Щоб самій в попіл не перетворитися й не залишитися спогадом незрозумілим, обривчастим, тленним. Що по вітру розвіявся б спузой й сліда після себе жодного не лишив... 29.05.2024

2024-05-29 18:51:17

2

0

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

4110

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1569