Я вірю

Iryna Markova

Я вірю в сни, які дарують віру У світлу мить та незвичайні дні, Вони малюють пензлями картину Щасливих споминів, які усі мої. У диво вірю та святковий вечір, Що об'єднав родину за столом, У щирий чистий сміх вірю малечі, Якій відкрита істинність й любов. Тобі я вірю й, певно, всьому світу, Що біль та радість нам дарує знов, І щиро я прийматиму щороку Добро і зло, всю ненависть й любов. Завжди я вірю в світлу теплу казку, Яка наповнить святом всі ці дні, Нехай почує Всесвіт тихий шепіт Мільйонів душ, що в мріях не самі. Iryna Markova🌠

2020-12-03 18:29:16

4

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Iryna Markova

дякую за пораду. Приємно, що читаєте і моя творчість Вам подобається.

Відповісти

2021-11-10 15:39:21

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1910

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12001