Плакала
Н Ф
Сиділа просто плакала, Тихенько сльози капали, Стискало горло від жалю, Бо ще люблю... чомусь люблю... І від плачу тіло тремтіло, У грудях серце тріпотіло, Забутись голос не давав, Що дзвінко у думках лунав. Казав, що все переживу, Забуду,з пам'яті зітру, На все, про все, і ще є час, Без перебільшень, й зайвих фраз. Казав, про світло у кінці, Казав - "синиця у руці", І ще багато що казав, Все заспокоював, втішав... Та не витримує душа, Бо спокою в неї нема. Вже й сльози ллються, мов ріка, Бо ще люблю, бо ще жива...
2022-11-20 14:32:01
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Шикарно! Це прекрасно й емоційно!
Відповісти
2022-11-20 16:40:10
1
Н Ф
Дякую)
Відповісти
2022-11-20 17:05:08
Подобається
Інші вірші поета
Тікай Час Незнайомцю Спішить вже осінь
Інші поети
sunrise
@sunris
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1854
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13054