Доля
Н Ф
Вже годі чекати подачок від долі, Усе вже було, наситúлась, доволі. Та знову жбурляє життя у болото, Стираючи зайву з речей позолóту. Даремно просити у неї спокою, Знесе тебе з місця, затопить рікою, Не встигнеш ще чисте ковтнути повітря - У плоті стримить вже отруєне вістря. Щоб далі боротись - напружуєш сили, І те існування вже зовсім не миле, Й мов промінь надія ясніє все більше... Та краще - позаду, попереду - гірше. Й коли б вже здавалось, нема порятунку, Нап'єшся медового з вересу трунку. Відчувши могутність, не скореність духу, Знайдеш в собі віру минути розруху.
2023-01-20 16:06:32
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Сандра Мей
Сильно сказано. Атмосфера підходяща, а вкінці мені відчутно нотки віри у краще.
Відповісти
2023-02-01 17:28:44
1
Н Ф
@Сандра Мей Так і є..) Дякую 🙃
Відповісти
2023-02-01 17:29:16
1
Олександр Кумирчик
Так... Доля вона така... Мінлива... Гарний вірш, для мене прямо життєвий, дякую.
Відповісти
2024-03-25 22:27:43
1
Інші вірші поета
Нас розділила тиша навпіл Вітраж Незнайомцю Все потопало у весні
Інші поети
The Dead Poet.
@TheDeadPoet_hr
Josephine schultz
@josephine_schultz
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11464
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1432